коли всідається на колінах кіт і поширює своїм муркотінням альфа-стан,
я занурююся в темну ніч власного серця...
там зимно,
там Місяць з галло навкруги схожий на кісточку персика,
там поскрипує сніг під ногами байдужих перехожих,
там тьмяно блимають давно померлі зірки,
там коливаються від вітру іржаві розбиті ліхтарі,
там немає любові, кохання, ніжності
там глухо, як від доброї дози галоперидолу
у вухах - квиління високочастотних звуків міського побуту
мозок вимагає міцного алкоголю,
але здоровий глузд показує йому дулю,
бо препарати літію не можна мішати з бренді
і навіть з вином не варто
отак і живемо порізну
серце в одному місті,
а розум у іншому...