Рома-людожер
Дуже страшна казка
Рома гупав ногами, люто круглив очі, наморщував лоба, крючив пальці рук, щоб подряпати ними, хто перший попадеться, та грізно рикав. Людожером він став у четвер зранку. І про це ще ніхто не знав, крім бабусі Ліди.
Вона, як завжди, прийшла у цей день до Роми, щоб побути з ним, доки Ромині мама з татком з роботи повернуться. Аж тут лихо таке! Що його робить? Бабуся Ліда дуже доброю була. Але добрий ти чи ні – а потрапити до людожерських пазурів точно не схочеш. Навіть якщо цей людожер – твій рідний Ромчик. Тож почала бабуся думати, як їй онука свого перехитрити. І придумала ось що.
Коли Рома почав переслідувати бабусю, високо піднімаючи ноги й голосно рикаючи, вона тримала в руці чайник, у який хотіла набрати води та так і не встигла. Рятуючись від Роми, бабуся підставила чайник йому під ноги. Крок лівою, крок правою – і чайник уже в Роми на нозі. Він навіть зупинився від несподіванки й здивовано ногу свою почав розглядати. Але те, що побачив, йому дуже сподобалось: відтепер він не просто людожер, він людожер із чайником на нозі! Таких на світі ще не було!
І бабуся була задоволеною, бо вона вже могла не переживати, що Рома підкрадеться непомітно: стукіт чайника об підлогу здалеку чути.
А поки що бабуся оббігла дім знадвору, щоб сліди заплутати, і тихесенько на кухню з іншого входу зайшла. Стукіт лунав десь здалеку і зверху: значить онук на другому поверсі їх здоровенного будинка. Бабуся – швиденько салатик людожерові готувати! Картопельку порізала, морквочку, креветок таких, як Ромчик любить, яєчко, огірочок квашений. Усе посолила, поперчила та майонезом заправила. У тарілочку поклала. У другу – домашнього хлібчика шматочок. Та й тихесенько – на другий поверх. Навіть капці геть зняла, щоб нечутно до людожера підібратися. Двері прочинила у кімнату, куди Рома заскочив. Він якраз свій чайник з правої на ліву ногу перевдягав, бо права вже трошки боліла від незвичного взуття. От бабуся і проскочила непомітно. Тарілочки на стіл поставила, виделочку, серветочку білосніжну. А сама – під стіл сховалася.
- Що таке? – скричав Рома грізно й стукнув чайником так, що бабусі моторошно під столом стало. – Людським духом запахло!
Розвернувся – аж на столі салатик його улюблений. Це він на усю кімнату пахне так апетитно. Дім великий. Бабусю спробуй ще знайди. А салатик можна вже поїсти. Лише мить Рома роздумував, миють руки перед їжею людожери, чи ні. Але потім все-таки збігав помив, та за сніданок. А бабуся - миттю з кімнати. Капці - на ноги. Та й думати гайда, як далі страшного людожера перехитряти.