Я питаю тебе: "Хто ти, Двійнику, що насупив чоло і брови звів?"
Відповів: "А ти хто? Ти, хто десятки літ не хотів чи боявся хотіти?"
Виростають діти, пропливають сни, пропливає Буг чи Дунай під крилом літака
Отака історія, така одісея, таке життя...
Тягне ослик візка, тягне плуга бетюг.
Підвиває юга' кволо, полудень блимає тьмяно на листя жовкле...
Я тебе люблю, я кохаю тебе...
Хіба це не точка опори?
Хіба цього не досить, щоб сказати: "Життя вдалося"
і накрутити пасмо волосся на палець, що пахне пачулі
і трішки іланґ-ілангом?