Не йди...

Не йди…Я просто скажу тобі: «Не йди». Не кричатиму, що люблю -  зараз це не має великого значення, не казатиму, що ти смисл мого життя -  я знаю, що є більш вічні і важливі речі, ніж цей короткочасний момент життя, що скоро мине, я не погрожуватиму суїцидом, не бійся, я ще маю здоровий глузд, не буду говорити також, що без тебе не зможу жити – ти не повинен бути зі мною з жалості, я не казатиму, що мені боляче – нащо тобі слабка дівчинка, яку треба кожного разу рятувати, тим більш  я  не буду тебе ні в чому звинувачувати – так ти точно не залишишся і будеш правий, не буду затіювати скандал і рвати на голові волосся, не ридатиму, не битиму тебе, не валятимусь в ногах – це навіть для тебе занадто, не скажу й того, що ти був кращим, як нам було добре разом – розумієш, все діло в тому, що наголос тут на слові «було», а цей момент настільки короткий, що якщо ми почнемо згадувати все «було», часу на є і буде не вистачить.  Я просто кажу тобі, що відчуваю в цей момент, я кажу «не йди»… А знаєш що далі? Далі життя. В тебе своє, а в мене моє. «Нащо казала не йти?» - можливо спитаєшся мене. Просто  я знала, що все буде саме так, як сталося, просто в кожної історії має бути свій фінал, гідний фінал. Я просила не йти, щоб останній раз подивитись у твої очі і поставити крапку нашої п*єси.