Я так довго дивилася на тебе, що плівка мого сну стала старою та вкритою павутинням тріщинок , ліній та блискавок.
Вже прийшла осінь.. жовта, пахнюча та бентежна,
а я продовжую дивитись на тебе, не відкриваючи вуст, не випускаючи сліз, не відпускаючи усмішки навіть восени..
Навіть на плівці своїх снів я не дозволяю собі розмовляти з тобою..
Поглядом,
Словом,
Рухами…
Маленька краплина , що переповнила повну по сині вінця порцелянову китайську чашу.
Чому ж було не впіймати її, ту краплину , підставивши долоню, голову, будь-що, проте не дати їй впасти?
Яка з іпостасей гордині, завадила то зробити та побачити?
Я не розмовляю з тобою навіть уві сні.
Тільки слухаю. Тільки дивлюсь.
І тільки удень, і тільки собі, можу дати всі відповіді, відновлюючи картинки нічного калейдоскопу старої плівки.
Коли ти не чуєш. Коли ти не бачиш.
Я стала халатом медсестри,
Інструментом дантиста,
Фізичним розчином хіміка,
Нейлоновою струною нової гітари,
Чарівним будиночком за містом, де можна пасти коней та вирощувати картоплю,
За час свого мовчання,
за час «без відповідей» та «без продовжень»,
за час трансформації сьогодення у минуле.
А мій ніжно-дикий смуток кучерявиться у душі, мізках та думках великими літерами, великими крапками та великою діркою.
Новим манекеном зустрічаю щоразу тебе у новому дні.
Щоранку одягаю новий манекен в кучеряві одежі.
Наповнюю новий манекен новими формами та новими ідеями нових книг нових мудреців зі старих країн.
І щоразу прокручую у ньому стару плівку нових снів, в котрих ніколи не розмовляю, котрі лише дивлюсь.
І в цій шаленій осені мій новий манекен у солдатській шинелі у вагітному стані дивиться на картину сну із тобою, де дієві особи можуть бути різними, проте право на озвучення маєш лише ти.
Я бачу тебе у сонці,
проте лише німо дивлюсь-споглядаю.
Бачу у ранках перших осінніх кроків,
проте тільки дихаю тобою .
Я – німий споглядач із внутрішнім монологом.
Я – осінній клоун із ніжною тугою та білою посмішкою.
Я - манекен, котрий оновлюється кожного ранку при живій зустрічі та зникає для чергового перегляду нової серії сну на старій плівці.
Жовтій, пахнючій та бентежній...
А раніше я не любила осінь...