То круча, то яр. Лінії білі. Кола, трикутники. Жовтії лілії. Синії крокуси. Чорна вода.
Напівбажання. Напівбожевілля. Катма думок, бо давно уже сплять.
Слів як полови натомість багато...Свято. Фієста. Базар пустослів'я...
Ой ти, осико, чом дрібно тріпочеш листом пожовклим? Хочеш мене налякати?
Як у дитинстві на цвинтарі темнім квіти померлі жахали? Це так?
Ночі оточують знову безсонням. Фобії знову. Спінює кров аспірин.
Тіло в перину поринуло, як в літепло. Але не легше від того, не легше...
Книги не сила читати уже. Ради немає від них і розради.
Час-людолов поволік кудись мудрість. Лишилась душа. Хтозна чи нАдовго?
Тане надія, як дим за вікном...
Знаю, що ти, таємничий мій друже, більше не з'явишся. Знаю...
Я забуваюся, я забуваю...