Ну, ось скажіть мені, чого людям не вистачає? З'явився на світ, живи і радій життю. Так ні ж. Треба все ускладнювати і собі і іншим. Правда, Іван з'явився на світ вже років тридцять як. Начеб і живе нічого, в достатку і життю радіє. Ну, а ось що до того, щоб життя не псувати іншим у нього ніяк не виходить. Ну, ніяк, як – би він не старався. Ну, ось вчора, наприклад: пішов з дому в ліс, вибрати собі вудилище з горіхової лози. Ну, справа звичайно потрібна, а як же інакше, якщо живеш на самому березі річки, в якiй риби не міряно. Лише ледача людина не має цієї самої риби у себе вдома в різному вигляді: солоному, копченому, в'яленому, жаренному. Іван дуже любив, коли йому дружина готувала різноманітну їжу з риби, а вже в'ялену чехоню і густiрочку дуже обожнював під холодне пивце в жарку погоду.
- І де це Іван до цих пір ходить? Вже і темніти починає, а його все немає і немає. Ой, чує моє серце знову щось не так, - подумала Марія, лягаючи на м'яку перину, яка їй дісталася в придане від батьків, коли вона виходила заміж за Ванюшку. - Господи, як добре, що є ніч, можна відпочити, подумала вона, солодко потягнувшись, і відразу ж заснула. Звідки їй було знати, що цієї ночі станеться щось таке, про що говоритиме все село.
- Ваня, ну давай вже сядемо ось тут на галявині, перекусимо. Куди подінеться твоє вудилище, сказав Леонід, друг його нерозлучний, якого він запросив з собою в ліс. І начебто по - справі і в той же час хоч вип'ють як люди, на природі, свіжому повітрі і знову ж таки без нагляду благовірної дружини. Ні, він нічого проти Марусі не має. Вона, звичайно, його улюблена дружина. Красива, розумна і працьовита. Будинок, город, і дітей все на собі тягне. А головне його любить і береже. І за ці якості він її цінує і в образу не дасть. Але не любить вона дуже, коли Ваня вип'є. Чомусь вважає, що він стає неадекватним, тобто поводиться не належно, непередбачено. - Ні, а як повинен поводити себе людина, коли вип'є?
- От лихо, замiсть того, щоб сісти, з другом і по чарочці, так він знову Марусю свою пригадав. От приліпилася! Леонід не став довго умовляти товариша, розклав газетку, дістав чверточку, шматок сала, яке прихопив з дому, цибулину ну, а хліби не встиг, якраз його кохана з огороду прийшла і перешкодила його зборам, звичайно довелося дуже оперативно збиратися, а то не рівна година, ідею прогулятися вона присікла б на корню.
- Вань, а Вань, ти чого такий загадковий стоїш задумався чи що? Йди по чарочці вип'ємо, оконалагодим, щоб краще бачити, а то ще криве вудилище виберемо, покликав його друг.
- Краса, повітря свіже, пташки щебечуть, вода дзюрчить.
- Льоня, ось я цю красу, ні на яку іншу не проміняю, заплітаючою мовою пробурмотів Іван. Ми ж вольні птиці на цьому світі, Льоня, вільні, що хочемо, робимо, куди хочемо, йдемо. Ось захотіли в ліс, значить в ліс, захотіли випити на природі, будь ласка, ось захочу, Льоня і стрибну, он з того обриву прямо в воду і нікому немає діла до цього, і ніхто мене не зупинить.
- А давай вип'ємо за це. За нашу свободу. І вони взялися за порцію спиртного, запасливо прихоплену Іваном з дому. Коли вони пили останню чарку, жоден з них вже не пам'ятав, для чого прийшли в ліс. Прокинувшись серед ночі, Іван відразу не зрозумів, де ж він знаходиться, але те, що не дома, зрозумів відразу.
- Холодно, біс його візьми. І чого я тут розлігся? А, я ж начеб в ліс за вудилищем прийшов. І тут він смутно почав згадувати, що сталося.
- От гад, а ще друг називається. Ну, Льонька, я тобі пригадаю, почекай! Як пити, так давай удвох, а як додому, так один пішов, мене покинув. Хоча, напевно, я був зовсім не ходячим раз покинув, - подумав він. Випили по пляшці на брата чистого перваку. Ну гаразд, піду додому, слідом за ним, а то Маруся, напевно, хвилюється, чекає.Котра булла година, він не знав, в лісі було темно, хоч око виколи, але Іван добре знав ліс і міг вільно в ньому орієнтуватися. Недалеко було чути шум річки, поряд з якою проходіла траса, а там додому і рукою подати. Треба поквапитися доки світати не почало, а то скоро корів будуть виганяти на пасовище і ще хтось побачить, неправильно зрозуміють, та і чутка по селу піде, ось, мол Ванька від своєї Маруськи на сторону бігає. Що діти скажуть, та і Маню ображати не годиться. Він повільно піднявся, в голові ще шуміло і злегка його похитувало від випитого. Йому здалося якесь ворушіння і незрозумілий звук недалеко від того місця, де він знаходився. Прислухався і почув десь поруч похрюкування. – Кабан, прийшла йому в голову думка. Він напружив зір і в темноті, прямо перед собою побачив незрозумілу купу. Вона, головне ворушилася і хрюкала. Ну, точно кабан, підранок. Мужики з ліспромгоспу ж недавно говорили, що бачили його недалеко від села. От, треба ж так. Як неприємність, так саме мені. І рушниці з собою не брав, йшов же всього годинки на два в ліс, по – справі. Іван намацав поряд з собою палицю, якою він планував нахиляти ближче до себе горіхову лозу для перегляду, зручний засіб, як говорив він. Узяв в руки палицю, розуміючи, що вона мало, чим допоможе у такому разі, але все таки сподівався, що оглушити звірину удасться, поки та ще не накинулася на нього. Вона ж порве мене в клапті, підранки ж дуже злi, - подумав Іван і зі всієї сили опустив палицю на ту купу, яка знову заворушилася.
Пролунало гучне хропіння і надривисте гарчання, що підштовхнуло Івана, ще раз приложитися палицею по кабану, який все-таки намагався схопити його за ногу, як йому здалося. Від страху у нього в очах потемніло. Він чітко бачив як той, похитуючись і видаючи незрозумілі звуки, прямує до нього. Іван, не довго думаючи, врізав йому ще раз. Кабан повалився на землю і затих.
- Ну нарештi впорався, промайнула в голові Івана думка, а разом з нею і надія на рятунок. І він, не довго думаючи, припустився бігти так, що ніхто б навіть на транспорті наздогнати його не зміг би. На дворі ще не розвиднілось, а Іван вже був удома, без вудилища звичайно, але живий. Голова тріщала, все в середині тряслось, як осиковий лист, тіло ломило від того, що лежав аби як там, в лісі, де його покинув товариш.
– Та який він до біса товариш, якщо самутiк, а мене залишив в лісі кабанам на радість. Ну не бувати тому, щоб мене ця звiрина розірвала, подумав Іван.
- Ваня, а ти чого це по двору як неприкаяний бродиш? Ти що не лягав до сих пiр спати, чи може ти захворiв? І тут Ваня розповів своїй коханій історію, яка трапилася недавно з ним. Правда, трохи прикрасив свою розповiдь, ну, а як же без цього. Нагнав на Марусю страху. Але не признався про кількість випитого, а сказав, що випили всього лише чверточку на двох. Дружина його підтримала, а як же на природі бути і не випити, це ж свята справа. Вона довго лаяла Леоніда, за те, що він так поступив з їїчоловiком, справжні друзі так не поступають. Нарешті заспокоївшись, вона відправилася в хлів доїти корову, а то вони з цими розмовами і так запізнилися спровадити Нюрку, так звали корову, на пасовище.
Іван, поснідавши парним молочком і свіжими млинчиками, які так уміло, готує дружина, вирішив трішки відпочити від цих всіх неприємностей.
Лише він стулив очі і майже побачив свій перший сон, як на дворі почулися крики. І головне, що це кричала Катерина, дружина Леоніда. Обзивала когось недолюдком, фашистом, погрожувала у в'язницю засадити
. - Мало того, що мене в лісі кинув, так ще і Катерині дісталося. Напевно, сп'яну знову рукоприкладством займався, як завжди. От не може Льонька вести себе по-людськi, треба б поговорити з ним, але за те, що він так зі мною поступив, з ним не розмовлятиму цілий місяць – думав Іван.
З вулиці доносилися крики, охи і ахи не дуже довго, потім все стихло.
- Ну, слава богу, а то відпочити не дають.
-Ваня, вийди, будь добрий, поговорити треба, покликала його дружина. Неохоче піднявшись з дивана Iван поплентався на вулицю. Те, що розповіла йому Маруся, привело його в замішання. Волосся навіть стало у нього на голові ворушитися, правда, його там не дуже багато вже залишилося, але все таки. Невже це йому спросоння і ще в хмільному чаду здалося, що перед ним кабан? Та не може цього бути! Він чітко чув хрюкання і навіть бачив, що той намагався схопити його за ногу. Не міг він прийняти Леоніда, його кращого друга, нехай навіть в темноті за кабана. Не міг і все тут. Коли стало світати, Леонід прийшов в себе. У нього болiла голова, спина, а рука взагалі не слухалася, була ніби не його. При спробі встати ноги підкошувалися.
- Що це було, хто напав на них так раптово?
- А Ванька де? Виникало багато питань, а відповідей не було, і запитати не було в кого. Друга немає. Треба щось робити, треба вибиратися з цього проклятого лісу. А що вони взагалі тут робили? А, вудилище вибирали. I навiщо воно нам здалося. Ну, і звичайно заправилися, будь здоровий, називається. Не могли дома сісти під яблунькою i випити як люди. Так ні ж, на природі давай, грінпісовцi чортові.
- Треба швидше в село, та на пошуки друга відправити когось, може, його вже і в живих немає, - промайнула блискавкою страшна думка в його голові. Ще одна Льоньчина спроба встати, спираючись об дерево, увінчалась успіхом. Встати, то він встав, а йти не може, нога теж, як і рука не слухається. Оце так, оце ми попали. Хто ж нас так, а головне за що? – не покидала його ця думка. Ось в такому положенні його і застав Федір, мужик з їх села, який приїхав на підводі за дровами в ліс. І що характерно сам, без товаришів. І не боїться. А чого йому боятися, він же ще не знає про те, що твориться в їх рідному лісі. Не довго думаючи, Федір положив Леоніда на віз і повіз додому, до дружини, правда пропонував завезти попутно з лікарню, де йому могли оказати першу і притому кваліфіковану допомогу. Яку допомогу? – обурювався Леонід. Я значить в лікарню, жалійте мене, мовляв, доглядайте мене, а Ваня, друг мій нерозлучний, нехай пропадає в лісі. І чи живий він ще, ось питання? Леонід поділився побоюваннями зі своїм рятівником, розповів йому проте, що сталося вночі. Так, мужики, дісталося вам, але від кого цікаво, співчутливо кивав головою Федір. Не встигли вони в'їхати в двір, як Катерина, дружина Леоніда, почала голосити, неначепобачила його мертвого. Вони занесли пострадавшого в будинок, пригласили фельдшера, який наклав шину на руку, порадив Катерині прикласти щось холодне і важке на обличче чоловiковi I поiхав, узявши під пахву зібраний хазяйкою подячний вузлик з гостинцями. Катерина була сердита начоловiка, за те, що той навіть не попередивши її, відправився невідомо куди, змусивши її нервувати і переживати. І в той же час їй було шкода його побитого і нещасного та ще до всього цього вiн ще дуже сильно переживає за свого зниклого товариша. Вона відразу викликалася допомогти йому, запропонувала самій сходити до Марусі і уточнити, чи прийшов її Іван додому і як його самопочуття.
Маруся клопотала по господарству і не відразу примітила Катерину, яка стояла по той бік хвіртки і спостерігала за нею.
-Добрий ранок, крикнула вона гості.
- Добре, якщо вiн добрий. Маруся, а твій чоловiк де, якщо не секрет.
- Не секрет, відпочиває в будинку, всю ніч не спав.
А твій, напевно, вже виспався, вірніше проспав, після вчорашнього, блиснувши очима, сказала Маруся.
- Як мій, значить, так повинен проспатися, а як тій, то значить відпочиває. Щось ти подруга не те говориш, або не з тієї ноги встала, виразила свою незадоволеність Катерина. – Вони ж разом були вчора, Льонька сказав, що вудилище вибирати ходили.
- Ходили то вони разом, а ось назад поодинці повернулися.
- Ось що скажу я тобі Катю, справжні друзі так не поступають, як поступив твій Леонід з моїм Іваном. І вона розповіла подрузі те, про що повідав їй коханый, про те, що сталося цієї ночі з ним в лісі.
Вислухавши розповідь до кінця, Катерина відразу зметикувала, що сталося, і зирвалася з місця як скажена. Стала кричати на весь двір, Марія, її ледве заспокоїла так і не зрозумівши, кого вона обзивала недолюдком і фашистом. І лише коли та пішла, до неї дійшло, що ж сталося з мужиками.
– От чорти, допилися! Вже сутеніло, коли, впоравшись зі своїми справами Іван і Марія, прихопивши сушеної рибки і пива, яке завжди було у них в холодильнику, йшли відвідати Леоніда і вибачитися у нього за заподіяні її чоловіком тілесні ушкодження. А тим часом Федір розповідав всім в селі про те, які дива творяться у них в лісі. Про небезпеку, яка підстерігає там, де і не чекаєш абсолютно, а головне незрозуміло за що. І хто цікаво стане наступною жертвою.