Кує коваль ошатні, шедеврові ґрати. Кує зозуля в скверику біля Сінного. Кав’ярня духмяніє, треба завітати, замовить віденську, нехай спочинуть ноги...
Смакує кавонька під кроною каштана. Прибій юрби десь там внизу клекоче. Довкола дзеркала, свічки. Навпроти очі подруги кароокої чи друга. Розмова котиться без плану, просто плине…
У надзвичайні стани нас переносить це звичайне місце. У місто Ярослава ми пливемо разом з димом.
Дивися! Кельнер вже кальян несе поважно, шанобливо. Либонь Тобі, мій друже? Він – повен інтонацій, натяків, підказок… Його хода нічого не нагадує? Нічого?
Я посміхаюсь... Дим солодкий очі мружить. Град Ігора та Ольги тьмяно проступа крізь стіни
Ковточок кави з кардамоном, з димом. Ось бачиш, диво-видиво – ясніше.
В склепіння храму б'ються хори. Херувимські співи. Ті давні звуки голосніші, ніж шум авто, що здуру вперлось в княжі сіни.
Кує коваль ошатні, шедеврові ґрати в маленькім дворику, що на Малій Підвальній. Кує зозуля в скверику біля Сінного. А ми отут в кав'ярні "Кафа" слухаєм відлуння ромейських хорів в київських святинях та подзвін тоскний чи мечів чи рал...