Осінь посміхається мені своєю прохолодною грайливістю, вона розсипає старе, пожухле листя і ластиться до ніг незникаючими сумними дощами. І в кожній краплі, що падає на долоні, лягає на обличчя, я чую..я чую твоє ім’я…в якому осінніми листопадами кружляє твоя ніжність…в якому ароматними вітрами гуляє твоє до мене довічне кохання.
Я обожнюю розмовляти з осінню твоєю незвичною мовою, сто разів повторюючи «Miss you…Waiting for you». Я обожнюю це почуття – очікування зустрічі з твоєю загадковістю, з твоєю нестриманністю. Але ти обираєш, завжди обирав інші дороги, невірні шляхи. Не зі мною… слідкуєш життєвим заплутаним лініям… З ними минають дні і ночі, з ними йде стрічка твоя .
Хто вони? Питаю я в осіні. Вона тільки усміхнеться у відповідь. Вони – твої пристрастні коханки та мужні коханці. Вони – твої розпутні друзяки, з якими ти лив алкоголь, немов ріки любові, до серця…І з ними обманював наше кохання, і з ними кожен день зраджував долю, що я для тебе малювала, писала на бумажних відривках зірковими буквами ночі…Ти пам ятаєш? Як мене ти обрав…так говорив, ніби.. так увляв. А потім знову і знову вертався… до них…твоїх коханок чарівних - з темним довгим волоссям, з perfect фігурами, з обличчями хтивими.. твоїх коханців дивних - з голосом ніжним, з тілами тендітними, з пальцями тонкими і музичними. Що ти шукав, збираючи їх, немов карти в колоді задоволень і нестримних розваг…?
А я…була твоєю старезною – першою картою… Ти любив мене як щось перше, щось ностальгічне i близьке.. Ти любив повертаться до мене – любив грати зі мною, старою любов’ю… але лише тоді коли були порвані й розіграні усі новенькі картішки.
Ми були так сумно щасливі. Я малювала ілюзіїї зірками, ти креслив іх темрявой ночі. Усе було так дивно.. божевільно… І люди наді мной постійно сміялись.. «Як це можна терпіти! Як вона може йому дозволяти?! З ним, з цим розпутником і пиякою жити!» А мені було на всі ці образи байдуже. Мене не різали їхні слова, мені вони не заважали.. Дихати… і чекати … Тебе.
Чекати тебе – я досі обожнюю це.
Обожнюю розмовляти з осінню твоєю незвичною мовою, сто разів повторюючи «Miss you…Waiting for you».
Це любов. Коли ти пробачуєш все. Я пробачила все. Тільки одне не зможу забути - як обожнювати і чекати. І як розмовляти твоєю дивною мовою «Miss you…Waiting for you». Ти вже давно пішов…Туди…Не з ними.. Один пішов із життя, що ми всі для тебе малювали.. А я все ніяк не забуду… не розучуся – обожнювати й чекати…
«Miss you…Waiting for you».