огрызок мысли

...знемагаючи від спраги людського інтелекту та щоразу розбиваючись об стіну масового ідіотизму, я починаю розуміти, що головне в житті – це рівновага. Внутрішня рівновага, коли ніяка скотина не може вивести тебе з такого природного, хоча і нечастого стану «а мені все пох..й», бо тоді наступає Пі..дец. Саме так і саме з великої букви. Бо Пі..дец цей могутній і незалежний, неконтрольований і всепоглинаючий. Він підступно потихеньку накриває все, крок за кроком, нерв за нервом… і так доти, доки не накриє тебе з головою. І так має бути, мабуть… Бо тільки занурившись і усвідомивши всю цю безмежність великого Пі..деца, ти можеш знайти в собі сили і прийняти цю їбучу реальність з усіма її загонами. Бо тільки тоді ти розумієш справжнє життя – це не дорога, що має повороти ліворуч чи праворуч, це,****ський  атракціон, де тебе утримує тільки центробіжна сила та, можливо, ще трохи інерція...