- Що робиш?
- Пакую, розпаковую.
(Із розмови користувачів ПК)
- Привіт. Ти вдома?
- Де б я ще був? Здоров.
- Зараз прийду.
- Давай.
Діалог двох знайомих зупинився у віконці агента меіл.ру, курсор залишився блимати, але цих символів самотності вже ніхто не помічав, не помічав навіть той, хто тими символами намагався заповнити своє невидиме життя.
Сергій Семиноженко прошаркотів на другий поверх напівтемними сходами, зупинився навпроти багряних броньованих дверей. Тицьнув у пупець дзвоника. Ані рушило. Подзвонив ще раз, довго. Нарешті щось рипнуло, замок проковтнув свій секрет. В ущелині квартири застрягло сіре і зім`яте, як учорашній день, обличчя. Славко Правдолюб. Деяку мить обидва оглядали мовчки одне одного, звірялись з адекватністю завантаження сторінки, наявністю найбільш необхідних для оперування кнопок інструментів. Не все було на місці в обох. Взаємно невдоволені пересмикнули блідими лобами і Семиноженко невпевнено завантажився у помешкання.
- Чого так довго відчиняв, порносайти закривав? – Однаково поцікавився Семиноженко.
- Ледве встиг. Пішли покуримо. – Запросив Правдолюб.
- Курій.
На балконі Славко запалив фільтровану «приму», Сергій витріщився на клумбу біля під’їзду.
- Дизайн з явними ознаками перемоги некультурних рослин. - Буркнув Семиноженко.
- Переклади на руський. – Безтурботно продимів Правдолюб.
- Ходімо вже на місце, курець до останньої.
- Люблю. Усюди залізу, а губи оставлю.
Монітор стирчав із широкого полірованого столу. Знайомі двинули стільцями, повсідались навпроти цифрової світлини.
- А де ж пилюка? - Тільки й встиг подумати востаннє Семиноженко, оглядаючи всі комп’ютерні принади і кімнату. Славко тим часом втупився у монітор.
- Ти мені краще скажи, що трапилось? З робочого столу попропадали деякі ярлики. Я вже і так і сяк – нема. Нічого не можу зробить.
У відповідь Сергій почав обстежувати галерею екрану. Чотири ока неухильно роздивлялись прикріплені системою мініатюри ярличків. Мікрокультура. Минуло кільканадцять хвилин.
- Слухай. Не шукай торішніх завантажень. Встанови систему наново. От тобі й будуть ті ярлички. – Рішуче зауважив Семиноженко.
- Е-е-е. У мене тут стільки… - Заперечив Правдолюб. – Ось я в «мойом мірє».
Вискочило вікно соціальної мережі. На персональному фото красувався підроблений у графічному редакторі Славко. Підпухлий і валькуватий у житті, на власній сторінці виглядав підкачаним і рішучім мачо. На одній із додаткових картинок він був змонтований у формі офіцера вермахту.
- Дивись, скільки дівок заскочило до мене, як тільки я прокачав м`язи.
Рейтинг одразу підскочив до дев’яносто. Ося, ося і ося. – Задоволений, Славко повільно шарудів мишачим колесом. – А в тебе скільки?
Правдолюб клацнув іконку товариша. Відкрилась сторінка Семиноженка.
- А чого це в тебе сто двадцять у рейтингу? Фото одне, звичайне, як у житті. Як це вийшло? Мені довелось власну голову Потапу приклеїть, і з мерседесом поряд пристроїтись, щоб ці дев’яносто набрать. Зараз за тебе проголосую. Подивимось, скільки очок дадуть.
- На які ще сайти ходиш, окрім порно? Мляво поцікавився Сергій. Правдолюб чаклував над голосуванням.
- Слухай, а де твої ігри? Стомлено запитав Семиноженко, склав руки на стіл і вмостив голову.
- Уже всі пройшов. Залишився тільки більярд.
- Запусти. – Сергій полюбляв грати і задоволено потер очі, пом`яшкурив обидва вуха.
- Нікуди ходити не треба, ось мій більярд, у тому ж «мейл.ру». Правдолюб увійшов в ігрову кімнату.
- Гаразд, піду до себе. Виснажений Семиноженко підвівся.
- Давай. Тільки як прийдеш, обов’язково за мене проголосуй, – наостанок попросив Славко.
Удома юзер із чотирнадцятирічним стажем Сергій Семиноженко зайняв своє місце поруч із двоядерним «Пентіумом», розбудив сплячий екран монітора і першим кліком проставив «п’ятірку» фотографії знайомого за соціальною мережею Славка Правдолюба. Від цього цифра рейтингу піднялася до значення «дев’яносто п’ять».
----------------------------------------------------
гравюра "гравці у більярд"