Опісля кіл, зигзагів, знову кіл прийду до тебе, мій жаданний Друже.
Заправим люльку чудодійним зіллям, дістанемо вина з пивниці, хліба з печі
і попливемо руслом спогадів, історій, міфів.
Зоря і Марс у вічному коловороті, Стожари_Матер Світу в неймовірнім сяйві, кохань несамовиті гони, поразки_перемоги димком в кватирку потечуть...
Пробач що знов прийшов лише погомоніти, без шеляга в кишені. Не дав ще Бог Всесильний
мені коштів на переправу, хоча Дунай я вже давно, здається, перейшов.
Лиш зачерпну дещицю твоєї чорної води та вкотре попрощаюсь...
Ти знов залишишся чекати у човнику червоному, а я піду здіймати пилюгу
у марних пошуках Нірвани...
Хароне, скільки ще чекати?