вже ходить сон у тих очеретах,
в яких наш човник хилитався…
вже осінь – в левадах, тумани – сиві.
над срібним полем - синь небес глибока,
де в когось молоко розлите шляхом,
а в нас іскриться сіль
та віз скрипить і втомлений чумак,
поринув в сон солодкий на ряднині…
я нині тут, де матіола в сутінках розлита,
де чорний виноград геть зовсім здичавів,
де чорна кров жаги нуртує і клекоче,
де Дон Хуан роняє з мосту шпагу
і дивиться як голуб
несе листа до Вежі…