Школярка закiнчення

ШКОЛЯРКА
(закінчення)
Через два місяці схудла, виснажена переїздом, із голубими прожилками вен на скронях Юстина повернулася на батьківщину до рідного міста. Сама з немовлям. Матінка нестримно ридала, вдивлялася у запалі очі доньки, хапалася то за руки її, то за привезені речі й не знаходила собі місця. А потім мовчки притулила до себе сплячу онуку, сіла й трохи заспокоїлася.

Батько ж, із побілілим обличчям, пригорнув Юстину, гладив по спині.

--Здається мені, доню, ти вибрала найекстремальніший і найшвидший спосіб, щоб подорослішати. Добре. Тепер усе буде добре. Але є запитання. Де Хакім?

- Восени приїде знову вступати до медичної академії.

Уже наступного дня полтавська квартира швидко трансформувалася під потреби молодої матері та юної, чорноокої принцеси, підданої Короля. Піддану назвали Аміра. Новоспечений дід, загадково посміхаючись, дістав із комірчини і встановив… датчик, маячок та зумер. Що поробиш, коли спадкові звички перекочували до Аміри. Із генами не жартують…

Життя рушило далі. Воно нагадувало воза, який поблукав трохи і, нарешті, зіскочив у звичну, глибоку колію на знайомому путівці.

Юстина з донькою щоденно йшла до Сонячного парку, всідалася на улюблену лавку біля фонтана. Заворожено дивилася, як потужні струмені злітали у височінь,  там переламувалися знесилені й побілілі, спадали до низу, пінилися. Вітерець підхоплював дрібні краплі й кидав до ніг Юстини.

Звідси виднілися дах рідної школи і кав’ярня, де колись засиджувалася  із подругами. У навалу спогадів про шкільне безтурботне життя нахабно впліталися епізоди пережитого у Йорданії. Усе це нагадувало бульбашки води у фонтані, які розбивалися без жалю новими падаючими краплями.

Надійшла осінь. Друга спроба стати студентом для Хакіма вдалася. Старанно ходив на лекції й жадібно вбирав знання. Однак коштів на оплату навчання катастрофічно не вистачало. Фінансова позиція та поведінка йорданської рідні вкладалася  у кілька фраз.
- Ти поспішив женитися. Тобі зачесалося… Мало заробляв для нас. У тебе є три сестри, яких ще видавати заміж… Хочеш бути самостійним? Будь ним.

Усілякі намагання Хакіма влаштуватися на роботу зазнавали краху. Студента-араба захищав український закон від „експлуатації”. Першою не витримала й почала обурюватися матінка. Якось, повернувшись із роботи роздратованою, рвучко знімала висохлу білизну на балконі:

- Знову смердить солодкавим димом. Нема спасу! От бог послав зятька! Чоловіче, забирай Хакіма на дачу на вихідні. Хай трудиться. На пасіці помагає. І вивезіть, нарешті, оце причандалля для кальяну. Зайти не можна. Он над нами задимлені сусіди репетують. Кажуть, що квіти в’януть, кіт зійшов із балкону. Тепер туди ні лапою, ні хвостом. Плюндрує килими у квартирі.

- Але ж наш балкон націлений на Мекку. А для правовірних це вкрай важливо, - зауважив незворушний чоловік.
- На дачу! На дачі хай димить і молиться. Там просторо, - жінка задумалася, - і на 20 кілометрів ближче до Мекки.

Так Хакім уперше потрапив на пасіку. На краю старого доглянутого саду стояли шість вуликів, повернутих пиками на південь. У ніздрі набатея влетіло щось незвичне і бентежливе. Віддалено нагадувало ароматизований тютюн Tobamel для кальяну, але без фруктової есенції. А ще легкий і приємний гул від вуликів. Вони здавалися живими істотами. Вражений Хакім повільно ходив, приглядався, прислухався й принюхувався. Деякі комахи кружляли навколо смоляних кучерів, але не жалили.

Невдовзі Хакім отримав перше бойове хрещення. Качали мед. У білому халаті медика, гінекологічних рукавицях і сітчастій масці на голові він забирав рамки, обережно переносив до медогонки і крутив її на веранді. Тесть урочисто зрізав запечатані щільники і казав майбутньому лікарю:

- Оце, що зрізаю, називається у нас забрусом. У ньому дуже багато ферменту лізоциму, який зміцнює імунітет. Це як материнське молоко. Забрусом  можна лікувати все, що у нас усередині  – від зубів до озаддя.
 
Останній, шостий вулик населяли найзліші бджоли, але і взяток мали найбільший. Сполохані вартові, перший десяток войовничих комах, побігли по нахиленому Хакіму й легко проникли під сітку на обличчі через погано затягнутий шнурок на шиї.

- У тебе є два варіанти, - хитро сказав тесть. – Затягуєш шнурка та чекаєш, коли всі пережалять, або йдеш до затемненого сараю і знімаєш маску.

Хакім повільно зняв маску ще дорогою, постояв у сараї і вернувся назад.
- Ну і скільки отримав ін’єкцій отрути?
- Два... Дві. Вони заплуталися у волоссі.

Тестя потішило не стільки, що набатей мужньо зустрів укуси, як почуті голосні звуки, які, нарешті, правильно було вимовлено.

Увечері, коли усі причастилися медом, батько похвалився Юстині.
- А знаєш, із Твого вийде непоганий пасічник. Швидко все схоплює, спокійний і головне – любить бджіл. Сьогодні бачив, як одна лазила у нього під носом. Так Хакім чекав, доки сама полетить. Не проганяв. Добра витримка.

Ця витримка часто виручала його у стінах академії. Серед десятків грошовитих арабів і персів тільки Хакім уперто приходив на лекції та заняття. А, отже,  і викладачі почувалися прикутими до кафедри. Стій і читай для одного –  нікуди ж не дінешся! Вкрай роздратований такою поведінкою, фахівець шкірних і венеричних хвороб дав Хакімові прізвисько – Крук Білуватий.

Один старанний студент поступово розхитував академічну бутафорську споруду-декорацію з її гаслом  «Ви робите вигляд, що навчаєтеся, а ми за це збираємо мзду».
Звісно, Круку Білуватому доводилося зносити не стільки насмішки колег, як вибрики „викладачів”. Спортивні змагання в академії – шахи, футбол чи волейбол – Хакім на перших ролях. Практика у міській лікарні – араби цмолять пиво та лапають білотілих офіціанток, а Хакім пальпує черева вагітних і апендицитних та намагається перкусією визначити несправність легень пацієнта.

Юстина закінчила спеціальні курси і зимою почала вдома стригти, робити зачіски, обрізати та нарощувати нігті жінкам. Клієнток прибувало і квартира наповнилася запахами припаленого рогу, лаку та акрилових нашарувань. Перукарня у квартирі не виводила з рівноваги матінку так, як кальян на балконі. Але було інше...

- Юстино! Обріж оті кучері Хакіму. І надінь йому на голову шапку. Надворі ж зима. Намажеться чимось лискучим і на мороз. А тоді приходить, а на плечах бубряхи торохтять, як у барана.

 - Мамо! Які бубряхи? То косметичний гель, то мода така. Чому ти не любиш Хакіма? Він ніжний, чуйний батько, допомагає мені.

- Чому? Я скажу. Тому, що оце вивчимо його гуртом, а він знову відвезе тебе у пустелю. Будеш там стригти ратиці верблюдам. Он Аміра вже навчилася балакати по-нашому. У садочку віршики декламує.  Вихователька хвалить. А дитину у безвість... пісок їсти.  Губи у матінки затремтіли й очі наповнилися вологою по вінця...

Оселя стала схожа на високовольтні конденсаторні пластини замість стін, які ось-ось перемкнуться звивистим розрядом. Пізнього вечора, щоб відвести нервову напругу в безпечне русло, батько Юстини посадив усіх за один стіл. Невідривно скануючи Хакіма, запитав:

- Як ти уявляєш своє лікарське майбутнє? Давай, розкажи, розвій наші з матір’ю  сумніви. Що, знову милуватимешся базальтовою пустелею?
Хакім спробував пожартувати:

- Ну, другий раз у ту ріку ми не ступимо.
- В одну ріку можна ступити і вдруге, і вдесяте... Якщо вона пересохла, - зауважив тесть.

Це швидко налаштувало Хакіма на серйозний лад. Хвилюючись, ретельно добирав слова і довго розповідав про молоде перспективне місто-курорт на березі моря – Акабу. І що це єдиний порт у Йорданії, який вважається „економічними легенями” країни. І що там професії лікаря та перукаря конче необхідні.

- А людей у Акабі скоро житиме стільки ж, як у Полтаві...

Усі уважно слухали. Юстина крадькома посміхалася. Матінку заспокоїло почуте слово „місто-курорт”, а батько все насідав на зятя, допоки той щиро не пообіцяв тримати в Акабі... бодай два вулики.
   


Рецензии
У меня тоже есть Акаба на нескольких фотографиях. Акаба основана пришельцами с берегов Днепра несколько тысяч лет до прихода в те места арабов и евреев. Акаба (галл. яз.) - Конец Пути. Восточно-европейские племена галлов не пошли далее на юг от места расположения Акабы, поэтому у этого города такое название. Мою информацию можете проверить, открыв словарь португальского языка. Acaba - заканчивающий, завершающий; окончание, завершение (конец пути, или действия).

Желаю писателям успехов в исследовании и публикации истинной истории, опровергающей библейско-еврейские легенды!

Луцор Верас   08.07.2013 13:49     Заявить о нарушении
У цьому оповіданні відштовхувався від розказаних життєвих перипетій приятельки моєї дочки. Одначе реальний полтавський сюжет розвивається сьогодні значно брутальніше за художній.
Шановний Володимире, я довіряю Вашій інформації. Приємно, що не минаєте скромних моїх творінь.
Дякую!

Петро Домаха   08.07.2013 20:54   Заявить о нарушении
На это произведение написано 6 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.