Мені не треба вчити вірші
Бо то струмки води живої
Бо то думки; моїх не гірші
Чіїсь то сьози.- Може мої?
Мені не треба вчити мову.
Вона у сердці, на скрижалях
Я бачу Батьківщину нову
Десь там; далеко. В вічних далях.
А, зараз, бачу як палає -
Державі, вірі нашій зрада
А, зараз, бачу як конає
У тих "хімерах" наша Рада.
Народ здурів на тих майданах
За гривні обирає долю
Так - набувають гній у ранах.
Ми - набуваєм свою волю.
Мені кричать, що тоя зрадив
Ті суки, самі, рвуть державу
А я, своїй родині радив
Не брати в руки шаблю ржаву.
"Не обирайте собі зброю!
Усіх козаків - перебили!
Не обирайтеся до бою!
Бо ви, ще нових - не вродили!"