У солодкі хвилини такого неочікуваного сп’яніння від цього чистого повітря я ніби провалююсь у безодню. Воно ніби й не безодня, та іншого визначення підібрати я не можу. Я падаю у прірву спогадів і втрачаю контроль над своїми діями і думками. Ось і зараз тицяю пальцями по маленьких чорних клавішах з буквами аби не розбитися вщент на дні тієї прірви.
Вранці зрозуміла, що я красива. І посміхнулася тому, що так подумала, але ж воно не так. І жодна спідниця, жодна зачіска, жодні слова не змінять моєї думки. Я певно остаточно сп’яніла від цієї дивної суміші – кристально чистого повітря та парного молока. Нагадую собі сонце у його відображенні на папері, що вийшло з під дитячої руки. Так багато думок… Котру обрати, щоб розповісти? Не знаю… Тому беру аркуш і ручку, замикаюся на кухні і починаю створювати щось абсолютно безглузде. Та якщо я перестану це робити, то захлинуся у потоці величезної гірської ріки, якою є моя свідомість:
«Сьогодні мені приснився старий сон: у млосному сяйві повного місяця Незнайомець куйовдив моє волосся і від того почуття вся моя сутність переверталася догори дригом. Я хотіла пручатися, та не могла, бо то було приємне відчуття, коли сильні чоловічі руки сковуюсь у своїх обіймах, притискають все ближче, даруючи таку нестримну жагу кохання… Мені то дико… Але я піддаюсь… І вже за мить відчуваю його міцні долоні на своїй спині, а потім нижче… Вони не знають покою, блукаючи ще не звіданими просторами мого тіла… Знімають з мене залишки одягу, а в мене немає сил перечити… Або немає бажання?.. На мить мені вдається опанувати себе – починаю усвідомлювати де я? що я? але хто поруч?! Не знаю… В принципі то не важливо.
Прокинулася о пів на шосту ранку. Дивовижне відчуття безпечності, задоволення, розпусти… За вікном лишень почало світати. Я звикла спати одиноко замотавшись у флісову ковдру, а сьогодні побачила у своєму ліжку чоловіка. Я знаю його, проте важко це стверджувати, бо знаю його мало. Хто ти, мій знайомий незнайомцю? Ти так солодко спиш… Риси твого обличчя набули таких дивних обрисів у напівтемряві, що хочеться їх торкнутися. Тягнуся до твого лиця – у тебе дивовижно ніжна шкіра… Скільки тобі? Двадцять? Тридцять? Важко сказати! Проте точно знаю: сьогодні ти мій. Адже ти в моєму ліжку, хоча яким чином ти тут опинився – таємниця…
Встаю. Іду на кухню у легкому прозорому пеньюарі. Мій ніс лоскоче тонка цівочка аромату, що долинає з кавоварки. Обожнюю каву… Повертаюся в кімнату, де ще в обіймах сонного царства чи то спить, чи то куняє мій Незнайомець… Певно, до кімнати долинув запах кави, бо він почав вертітися у ліжку. Дістаю з-за книг цигарки і запальничку – взагалі-то я не палю – і повертаюся на кухню. Кава збігла, залишивши помітний слід на поверхні плити. Виливаю залишки цього божественного напою у філіжанку і ступаю перший крок на балкон. Що було вночі? Не пам’ятаю. Закурюю. І перший струмінь тютюнового диму завісою ховає від мене світ. Це не має різниці, ба з балконного порогу чотирнадцятого поверху однаково видно лише небо у малесенькому квадраті, утвореному дахами новозбудованих висоток. Важко уявити, що кілька років тому ці будинки були лише кресленням на папері.
З вітальні донеслися тихі кроки – він прокинувся.
- А ти доволі гарно орієнтуєшся у моїй квартирі, коли так швидко знайшов мене.
- Привіт, для початку.
- Доброго ранку.
- Ти вчора сказала, що не палиш…
- Вчора не палила, а сьогодні як бачиш, а завтра знову не буду… Сподіваюся…
- Ти хоч пам’ятаєш, хто я?
- Відверто кажучи, не дуже. Точніше ні…
- Це легко було передбачити. Я Артем.
Мовчання у відповідь…
- Не пам’ятаєш?
- Ні…
- Я таксист і вчора виконував твоє замовлення.
- Ще?..
- Ти влаштувала істерику, що ти самотня, розлючена на весь білий світ. І ще ти була вщент п’яна.
- Оце вже я пригадую… А чому ти в мене дома?
- А ти не пам’ятаєш, що вчора надто активно намагалася навчити мене літати і пообіцяла цього не робити, якщо я залишуся в тебе?
- :\ Відповіси на запитання?
- Звичайно…
- Що було вночі?
- Нічого, а що могло статися?! Ти ледве одягла нічну сорочку і так і заснула у кріслі, а потім я переніс тебе у ліжко. От ти кумедна!
- Та ні це ти кумедний. Добре, в такому разі, що то був тільки сон…
Артем сів поруч, забрав у мене горнятко з кавою і дістав сигарету. Вона так смішно дрижала в його руках… І ми вже сиділи в двох. Таке гарне відчуття, коли поруч хтось є і це не вимагає жодних пояснень, виправдань і розмов. Сьогодні він мій… Раптом задзвонив телефон – Артема викликали на роботу.
- Не йди, будь ласка… - І, мов навіжена, я почала плакати. Він на долю секунди завмер у такому дивному очікуванні, а потім кинувся цілувати мої сльози. Сон ставав реальністю…