Не так просто тобою відболіти. Думала, що зможу забути і викреслити тебе зі свого життя.
Маєш в собі щось від нарциса: від твого запаху паморочиться у мене в голові навіть тепер, коли тебе немає поруч.
Я так молила Господа, щоб він подарував мені доброго і ніжного. Тільки про одне забула Його попросити, щоб той чоловік не зраджував. Мабуть, тому Бог вирішив по-іншому. Він дав мені пройти випробування тобою.
Нині між нами панує тиша. Тиша образи. Всі непорозуміння виникли через неї – твою теперішню симпатію. Вона навіть погрожувала мені. Ну не прямо, а делікатно натякнула, що нацькує на мене твою ревниву дружину. І поки ми дві будемо чубитися, вона насолоджуватиметься тобою з користю. Ця вульгарна двадцятирічна дівчина навіть насмілилася розпитувати про тебе, який ти є в ліжку і який у тебе… В мене від її присутності розболілася голова. І боліла до ранку, бо дівчина залишилася в мене переночувати.
Ти наснився мені минулої ночі. Снилося, що ви з нею разом танцюєте в якомусь закритому просторі. Ти ніжно торкаєшся губами її звабливої оливкової шкіри, пристрасно цілуєш цього невимовно гарного янгола в губи… Аж раптом твоя нова коханка зриває з себе блузу, міні-спідницю, трусики і кидається на тебе з готовністю проковтнути. Ти був ошелешений її таким різким перевтіленням у пристрасного демона. Хвиля збудження прокотилася по всьому твоєму тілу.
Я опинилася теж разом з вами у цьому закритому просторі. Я бачу вас, а ви мене – ні. Хотіла завадити вашому коханню: кричала, намагалася підійти до ліжка, але ви мене не чули, бо переді мною нізвідки виросла прозора стіна.
Затим моя душа прагнула втечі, аби не бачити твоєї зради. Але в цьому закритому просторі не було виходу. Я залишалася в ролі спостерігача. Я бачила, як вона бавилася з тобою. Ця гра її дуже збуджувала. Її очі світилися-горіли вогнем. Її очі полонили тебе настільки, що вже без них ти не уявляєш, як будеш жити далі. Цей янгол-демон зовсім не схожий на твою найпершу квітку кохання, яку ти зірвав, коли в тебе вдома почалися непорозуміння і війни з дружиною. Тоді тебе сильно мучила зрада. Полегшення приходило після, як тільки починав згадувати, якою неперевершеною коханкою вона виявилася в тому нічному лісі, сповненому жагочою романтикою. Твої спогади схожі на фільм, який ніколи не забувається. Чому вона тобі здавалася мавкою? Впродовж всього життя не знаходиш відповідь на це питання. Тоді ти боявся, що вона зникне, розчиниться у п’янкому нічному повітрі. Тому збирав їй світлячків у траві. Затим підійшов до неї, брав її долоньку з гарними довгими пальчиками й дарував це нічне яскраве диво і, зрештою, любов у цікавій позі біля дерева. Ти називав її Світлячком.
Між цими двома жінками була дивна схожість. В обох однакове ім’я, схожі зачіски, риси обличчя, а фігура – точена скрипка. Але не схожі поведінкою у ліжку, хоча…З того часу минуло двадцять з гаком років. Ти навіть розпитував у своєї нової юної коханки про її маму. Бо наразі тебе мучило дивне почуття: чи, бува, ти не опинився у ліжку з донькою Світлячка?!
Якимсь дивним чином я з ролі спостерігача опинилася у твоєму тілі. Я відчувала все те, що ти. Я бачила ці вогненні очі, які впилися в мою-твою душу і випивали з нас життя. Ми летіли у безодню. В ту безодню, яка часто снилася мені у дитинстві. Я кричала, кричала, кричала, і ніяк не могла прокинутися!
Вітер бавився дверима, розгойдував їх. Вони лячно скрипіли. Звідки у цьому закритому просторі, зовсім не схожому на кімнату у готельному номері, з’явилися вітер і двері? Вони були такими живими, як ти, вона і я. Затим двері розплакалися. Цей голос був схожий на мій. Я зрозуміла, що то були двері моєї душі, а вітром був...
Це все буде потім, а зараз я дуже щаслива. Бо знову маю можливість з тобою бачитися.
Ми сховалися у звичайному готельному номері. Ну... на який у тебе вистачило грошей.
Десятий поверх. Широке вікно з вузьким балконом. Ми були вище, ніж куполи храму.
Я підійшла гола до фіранки.
- Мені дуже подобається краєвид з цього вікна, - зробила комплімент вулиці й усміхнулася тобі.
- Краще ходи до мене, - ти простягнув до мене руки.
Ми підгодували своє кохання моїй улюбленим шоколадом. Жартували.
- Я з тобою навіть кропиву смажену їв би! – ти впився в мене глибоким поцілунком. Наші поцілунки мали неперевершений шоколадно-молочний смак.
- Але мушу щось сказати таке, що тобі може не сподобатися, - продовжував ти.
А це вже був не жарт. Ти говорив серйозно. І я теж посерйознішала. Бо відчувала серцем твій голос, твої почуття і всі твої бажання. Я внутрішньо напружилася почути щось жорстоке і неприємне. Здогадувалася, яку свою таємницю на сей раз ти хочеш мені відкрити.
- Мені подобаються інші жінки. Але я люблю тільки тебе і не зраджую тобі з ними. Ну хіба що порозмовляю, зроблю компліменти, поведу на каву. Але вони мені дуже подобаються!
Ти говорив мені про інших жінок так, як говорять про якісь смачні делікатеси. Я дивилася на тебе і не вірила своїм вухам! У мене виникло непероборне бажання викинутися з цього десятого поверху. Я знала, що мені вистачить висоти, аби розбитися.
- Мені ніхто такого в житті ніколи не говорив, - вигукнула і так щиро розплакалася, немов маленька дитина, яку несправедливо образили.
Я не приховувала своїх сліз від тебе. Бо ти мене насправді дуже сильно зранив.
- Ну я дурень! Який я дурень! – вигукував ти. – Навіщо я тобі розповів це? Зрозумій, я ж не хочу тебе обманювати. Я ж хотів якнайкраще, щоб ти знала про мене все. Ми ж домовилися: якщо ненароком зраджу тобі, то обов’язково зізнаюся. Не зможу носити зраду в собі. Не хочу і не буду тобі брехати. Ніколи, чуєш мене? Глянь на мене! Не плач...
Сльози душили моє горло. Сльози стікали зливою по моїх щоках. Я пила їх. Ковтала. Вони були такі гіркі-гіркі. Бо це були сльози-розчарування. В одну мить ти зруйнував мою глибоку, сліпу віру в наші стосунки.
- Я так вірила тобі, в твою любов, - щось почала пояснювати. Мені забракло слів. Я не могла знайти саме ті, потрібні мені в цю мить, аби ти зрозумів мене.
– Нельсоне, я ціную твою щирість. Але чоловік не повинен розповідати коханій жінці такі речі. Розумієш? Якщо він справді щиро, всім серцем кохає її.Будь ласонька, поясни мені, як це тобі подобаються інші жінки. Взагалі, як це чоловіку, у котрого є кохана жінка, можуть подобатися інші?
Мені чомусь так захотілося зрозуміти тебе, Нельсоне. Можливо, я прагнула розібратися у справжніх твоїх почуттях до мене.
- Ну як – жінки! Гарні жінки! А коли вони ще до мене залицяються, я ж у тебе відомий, популярний, то і я відповідаю взаємністю.
Я слухала і вмирала. Невже це говорить мені той чоловік, котрого так сильно кохаю? Невже він глухий, сліпий, що не чує, не бачить, якого болю мені завдає?
А ти продовжував пояснювати:
- Ну візьмемо простий приклад. Ось ти дуже любиш їсти шоколадку, але біля неї на таці спокушає тебе ще й ананас. Що б ти вибрала?
- І шоколад, і ананас, - відповіла щиро. – В ліву руку взяла б шоколад, а в праву – ананас.
- А до чого б першого потягнулася?
- До чого? – задумалася на хвильку над його питанням. - Нельсоне, це дурний приклад! Знайди інший!
Мене роздратувало те, що я однаково люблю і шоколад, й ананас.
- Добре! А якщо так: ти дуже любиш їсти шоколад. Але тобі інколи хочеться скуштувати й ананас. Тепер розумієш мене?
- Нельсоне, я прагну зрозуміти тебе! Але цікаво, з чим власне ти мене асоціаціюєш: з шоколадкою чи ананасом?
...Насправді я лежала в ліжку з гарним дон-жуаном. На мою біду, я так люблю його. Чому маю таке дурне серце? А моє серце говорило мені, що такого чоловіка, як він, ніколи у моєму житті не було і більше не буде. Правда! І навіть схожого. Але як він не розуміє, що такими жінками, як я, не розкидуються?!
Я піду! Обов’язково піду від нього. Тільки не тепер. Не зараз. Бо зараз дуже хочу ...потрапити в свою квартиру, спустити на вікнах жалюзі, зашторити фіранки, напустити гарячої води у ванну і змивати з себе нинішній день. Я знаю, що пробуду у воді дуже довго. Я засну, а вода охолоне. Я не зчуюся, як піду під воду. В останню мить мене розбудить довгий гидкий дверний дзвінок. Я наковтаюся води. Буду кашляти. Вода виходитиме мені носом. Я вискочу з ванни, на ходу одягну халат і побіжу, мов ошпарена, відкривати двері. Бо чомусь подумаю, що це ти прийшов. Бо знаю, що ти залишився в місті. Бо знаєш, що я теж – одна. Я відкрию двері, а за ними нікого не побачу. Тільки ще кілька секунд несамовито кричатиме дзвінок, а потім - змовкне.
Мабуть, це сам Бог, або Янгол-охоронець мене розбудив. Інакше б я...
Я буду довго витріщатися на дзвінок. Далі згадаю, що він вже півроку не працює – бо якісь розбишаки перерізали. Доторкнуся до кнопки, щоб відчути пальці того, хто прийшов мене врятувати...
- О, Нельсоне! Нельсоне! Жоден чоловік не викликав у мене таких емоцій! Нельсоне, я дуже хочу від тебе дитину. Краще дівчинку, Нельсоне! А потім можеш піти від мене назавжди. Але залиш мені більше, ніж спогади про себе! Будь ласка, Нельсоне!
Будь ласка, Господи!
2011
http://www.maysterni.com/publication.php?id=64641