Я вже знаю, коли ти кажеш «бо» - це означає, що ти сьогодні не приїдеш. Бо твої «бо» завжди сильніші за бажання побачитися зі мною. Бо твої «бо» - особливі ситуації, невирішені справи чи справи, які раптово виникли і потребують твоєї присутності і розв’язання. Бо це твої проблеми і ти відповідальний за них. Бо це твій обов’язок думати про всіх і все. Бо, зрештою, ти справжній чоловік, у котрого розбалувана дружина, яка навіть не знає дорогу туди, де сплачують комунальні послуги.
Вчора, після нашої сварки, мене дуже боліло серце, а тобі теж довелося заспокоювати своє пігулками. Останнім часом ми часто сваримося, відтак я тобі нагадую твою домашню ревнивицю. Тобі вдруге "пощастило" зустріти ще одну біляву бестію, яка казиться від твого стилю життя. Бо, хоч ти і шанувальник краватки, але це ще не ознака того, що ти вірний одній-єдиній.
Ти розповідав мені про незнайомку. Я ревнувала мовчки, як колись маму до братика.
- Може, через два-три роки вона мене спокусить. А нині ця дівчина для мене занадто юна, - сказав ти.
У тебе було таке замріяне обличчя, Бо! Я впевнена: твоя уява малювала майбутні сцени кохання з цією юнкою. Тільки ти не знав, що я вже з нею познайомилася.
- Ти приховуєш від мене ваше спілкування. Чому?
- Вона мене не цікавить, - сухо відрубав.
- Тобі подобаються такі сміливі дівчата?
- Вона мені за доньку може бути!
У твоєму голосі я відчула роздратування.
- І тому ти став її ..покровителем?
- Ти помиляєшся, люба Мішель!
Нас придавило важке мовчання. Я не вірила тобі. Бо ти своїм мовчанням переконував мене... Я важко зітхнула. Ні, не знаю, що значить це твоє багатозначне мовчання. Можливо, тобі подобається її філософія життя?! Вона ж не буде мріяти вийти за тебе заміж - використає тебе і викине зі свого життя, як поношені босоніжки. Тобі буде боляче! Ти ще не знаєш, якого болю завдають корисливі жінки!
Я намагалася зрозуміти, чим вона тобі так сподобалася? Бо, якби ти знав, що навіть повії вміють закохуватися, корисливі жінки - ніколи!
Бо, милий, тобі так бракує романтики! Ти б повністю відповідав моєму ідеалу чоловіка, але маєш недолік, який псує тебе і мені нерви.
«Ну подумаєш, - якось зауважив ти цинічно, - нагулюю собі апетит, а повертаюся до тебе!».
Ти обіцяв, що більше не будеш зраджувати! Мені боляче від твоєї брехні. Я більше не вірю твоїм порожнім обіцянкам! Скажи, як можна вірити тобі? Адже ти у маленьких зрадах зізнаєшся, а про великі - голосно мовчиш!
Коли у новій автівці виникають якісь неполадки, водій відвозить її на ремонт. А куди мені відвезти тебе, аби полагодили твій устрій життя? Я не можу тебе відремонтувати, а продати - тим більше. Бо ти - не річ.
- Ти б дуже зраділа, якби я помер! Щоб іншій не дістався! - даремно ти на мене визвірився. Не така вже я егоїстка, як тобі здається.
- Я подарую тебе їй – хай вона мучиться з тобою!
****
...Ти б не приїхав, якби я не схитрувала. Якби не сказала тобі, що йду сьогодні в ресторан з одним дуже гарним мужчиною.
- З ким? - поцікавився так, ніби ревнуєш. Але ти тільки вдаєш ревність. Мені б не знати цього!
- З ким? З тобою, Бо!
... У цьому затишному гніздечку не виявилося елементарних речей: рушників та туалетного паперу. Добре, що було мило. Ми обсихали, кохаючися. Мені подобається, який ти в ліжку і в перший, в другий, третій рази... Але мій біль і поганий настрій тобі не вдалося розвіяти. Найдужче боліло моїй душі відчуття твого несправедливого ставлення до мене. Наразі ти знову занепокоївся питанням, який ти в мене чоловік: десятий, двадцятий, тридцятий...
Пригадуєш, одного разу я відповіла тобі, що ти - сто перший. І ти повірив мені.
- Ого, мені треба прожити ще одне життя, аби наздогнати тебе, - і довго не зводив з мене свій здивований погляд. Натомість я ледве стримувалася, щоб не розсміятися. І не витримала.
- І все ж таки? – Не відступався ти, коли зрозумів, що я стібаюся.
А я твоїм минулим уже відболіла. Ти, мабуть, помітив це.
- Скажи правду, я в тебе москвич чотириста дванадцятий? – твоя хитра усмішка мені вже відома. Тому вже передбачаю і наступне твоє питання.
- Ні, ти шестисотий мерс, - розсміялася. - Насправді ти перший чоловік, з котрим мені добре у ліжку і навіть є про що поговорити. Ти перший даруєш мені мультиоргазми. Ти перший, з котрим я одночасно... Ти перший у всьому...
Я не договорила, бо відчула твій дотик ...там. Але ти чомусь зупинився. І я завередувала.
- Будеш мене нервувати? Будеш? - ти не робив того, чого я так дуже чекала.
Спершу не зрозуміла, в чому річ. Ти жартуєш зі мною, чи ні? А ще...твій знак питання був таким сексуальним і збуджуючим, як і ти сам.
- Ні!
- Я відчувала себе неслухняною школяркою, котру карають за погану поведінку.
- А ревнувати?
- Ні...
А що мені залишалося відповісти тобі, коли іншого такого в мене і справді не було. Стіни кімнати слухали музику нашого кохання. Ти був композитором моєї душі.
У вікно весь час заглядав голуб. Він – єдиний живий свідок нашого кохання. Я відкривала затуманені коханням очі всього на кілька секунд, аби глянути у твою душу. І на ...голуба.
Скільки разів ми кохаємося, але щоразу - як уперше! Ти - моє Небо.
Твоє НеБо було в мені. Глибоке і бездонне! Високе і спекотне! Я летіла в його оооооообійми.
...Ти губив себе в мені. Знову і знову!
Мій маленький Бо!
Мій великий Бо!
2011
http://www.maysterni.com/publication.php?id=64713