Лелю, це всі художники слова такі, як ти?
Лелю, ти приходиш тоді, коли тобі заманеться.
Лелю, ти найбільший знак питання у моєму житті.
Лелю, навіщо ти розповів мені правду про всього себе? Ти ж знаєш, що жінкам довіряти не можна. Бо вони зраджують. Ні, я не про фізичну, і навіть не про духовну зраду розповідаю тобі. Коли ти говорив мені про своїх колишніх коханок, мені хотілося зрадити тобі зі …смертю.
Лелю, ми не бачилися з тобою впродовж місяця, і ці чотири тижні я без тебе наче й не жила. Між нами існує чимало паркурів. Найперша – відстань у енну кількість кілометрів. Вона не така вже й велика, але цей шлях до мене тобі щоразу не так просто долати. Я розумію. Я все розумію… І твоє безгрошів’я також…
Мій коханий Лелю, ти навчився жити світлими спогадами про нас. Мою відсутність у собі ти заповнюєш світлинами нашого яскравого кохання. Навчи і мене так жити. Бо, коли тебе немає поруч, я малюю небо в чорний колір.
За ці чотири тижні ти щодня телефонував мені. Але ти необережний, Лелю. Тебе підслухала дружина і влаштувала грандіозний шкандаль. Я переживала за тебе. Знаю, що тобі було непереливки. Тоді ти пережив стрес, подібний ядерному вибуху.
Я хотіла розірвати наші стосунки, бо розумію, що роблю неправильно. Я заволоділа чужим чоловіком, ніби якоюсь річчю. Але так само зробив і ти зі мною. Тому готова була відмовитися від тебе назавжди. А потім був твій телефонний дзвінок. Я довго не піднімала слухавку.
А ти впертий, Лелю!
– Лілі, у нас з тобою все по-іншому! Лі, чуєш, Лі, не йди від мене. Вона, Лі, мене ніколи не любила, не розуміла. Ми з нею вже давно спимо в різних кімнатах. Лі, зрозумій, я не потрібен їй. З нею спільні тільки дитина й дім. Лі, вона постійно мене принижує. Всюди і скрізь. А з тобою, Лі, я літаю! Ти відростила мої крила...Повернула мені молодість. Я живу тобою.
Я закрила очі і слухала тремтіння твого голосу. Ти говорив, що молишся на мене, мов на ікону. Ти мучиш мене, Лелю. Я вже сумніваюся, чи зможу взагалі від тебе піти. Бо я вже повністю заплуталася у своїх почуттях до тебе. Я не знаю, що більше переповнює моє серце: любов чи співчуття. І хто з них сильніший?!
А ще я сумніваюся у перспективності наших стосунків. Чітко усвідомлюю, що у нас немає майбутнього. Бо ти нічого не обіцяєш мені, крім свого неземного кохання і вазєморозуміння. Цих двох істот так бракує мені вдома. У твою оселю вони теж, зрозуміла, ніколи навіть в гості у двір не заходили хоча б для того, аби попросити горнятко холодної колодязної води.
- Доля не могла не зблизити нас у цьому житті, – голос твій ставав дедалі твердішим... – Це було б занадто несправедливо. Нарешті зустрілися дві самотності біля вогнища кохання і не можуть відігрітися.
Ти дуже щасливий від цього. А я?
А я відразу кидаю всі свої справи, відміняю заплановані зустрічі, втікаю з роботи під різними приводами і все для того, аби побачити тебе. Аби втопитися в твоїх омріяних ніжних обіймах. І цілуватися, цілуватися… Як я люблю з тобою цілуватися, Лелю! Твої губи пахнуть лісовими суницями. А ще: ти не палиш і мені подобається це.
– Знаєш, Лелю, у мене були чоловіки, які смалили. Але з такими я тільки на каву ходила. Не більше… А ти про що подумав? А вчора після нашої зустрічі мені було дуже гидко на душі.
- Чому, Лі? Хіба тобі зі мною погано?
- Я розізлилася на тебе. Дуже! Лелю, ти зателефонував, що їдеш до мене. Я так зраділа цій новині. Нарешті зможу побути зі своїм коханим кілька годин на самоті. Або ж піти на обіцяну ним піцу. Машину, як завжди, ти припаркував у затінку під високими тополями на площі у центрі міста. Аж раптом, коли ми вирішили, куди поїдемо, заверещав твій мобільний. Я скривилася, ніби щойно з’їла лимон - бо це була твоя дружина. Вона зруйнувала наші плани, Лелю!
Ти хотів якось розрадити мене і запропонував каву, яку я вже терпіти не можу. Тобі хотілося зі мною поговорити. Знаю, що тобі не вистачає і спілкування зі мною теж. Але я дуже розгнівалася на тебе. Бо ти нічого мені не сказав, що приїхав зі своєю коброю.
Я не слухала твої пояснення. Але ти раптом ніжно торкнувся мене там. Пригадуєш, мою реакцію на твій дотик? Іншим разом я б...погодилася відразу. Але ти впертий, Лелю! Ти вмієш переконувати мене! І ..зрозумів, що хочу з тобою кохатися.
- Знімай трусики і сховай у сумочку! – у тебе був дуже збуджений голос. - Я тобі допоможу!
- Лелю, не тут! Машина ж у центрі міста. По тротуару люди ходять, - запротетсувала я....
*****
...Лелю, чому ти так зробив зі мною вчора? Ти знав, що я не витримаю.
Лелю, коли ти торкнувся своїми пальцями мого лона, я втратила розум. І мені нічого іншого не залишилося, як зняти трусики. Я підкорилася тобі, мов голодний звір.
Але я дуже нервувала, що нас можуть побачити. Хто? Будь-хто: мій шеф, котрий через обідню пору ходить тим тротуаром, чи хтось інший з моєї роботи. Чи просто якісь знайомі.
Лелю, був момент, коли ти мене і розсмішив. Ну, коли ти намагався приклеїти газету до лобового скла. В тебе руки тремтіли від збудження. Я зрозуміла, як ти сильно мене хочеш.
За якусь мить на волі опинився твій ...гріх. Він був такий збуджений! Цікаво, чи насправді то Єва спокусила яблуком Адама в раю? Може, Адам Єву спокусив ось так, як ти мене?
Ти вмирав від задоволення, коли він опинився в моєму розпусному ротику. Я хотіла трішки пожаліти тебе і втекти, але не втрималася. Бо швидко опинилася на тобі зверху.
Лелю, я бачила, що тобі мій вчинок дуже сподобався. Правда, що іншої такої зручної пози у машині не вигадаєш?! Я була твоєю вершницею від сили кілька хвилин. І - зверхньою, бо злилася на тебе. Ти хотів розтягнути наш шалений секс, а я набирала швидкість.
- Ні, коханий, сьогодні ми знімаємося тільки в короткометражному кіно. Не ти сьогодні режисер! Ти тільки в головній ролі! Насолоджуйся і швидше-швидше....
Ніколи раніше не була з тобою такою іронічною. Як би ти тільки знав, який ти гарний, Лелю! А як звучить-переливається твій голос, коли кінчаєш!
Я швидко злізла з тебе. Ти витирав мене моїми трусиками, бо в тебе не виявилося носовичка. І цілував мене. А в мене знову вселився псих. Чому? Бо мій чоловік ніколи зі мною так не цяцькається. І не дякує. Максимум, що він може зробити після любощів (якщо це можна назвати любощами), так це вщипнути мене за попу. Причому – боляче! Я щаслива, коли він цього не зробить.
Як ти і просив, Лелю, я сховала свої трусики в сумочку. Потім силою вирвалася від тебе і гримнула дверима твоєї червоної автівки. Чому ти намагався втримати мене поруч? Чому не відпускав? Але я втекла від тебе, як колобок. Я понеслася астероїдом по тротуару, не оглядаючися. Плакала. Бо вперше потрапила в таку ситуацію з тобою. Не могла опанувати себе. Мені вперше в житті довелося йти через усе місто з роботи додому без трусиків, притримуючи свою коротку сукню.
Ти знаєш, Лелю, поки йшла, мене проходила злість на тебе. Я вже не злюся. Правда, не злюся. Я кохаю тебе. Сильно-сильно! Ти непередбачуваний і ризикований. Нам обом удома вистачає крутих перців, а бракує ніжності і гостроти в коханні.
Лелю, якби не ця наша самотність, ніколи б не дізналися один про одного. Я вдячна їй.
2011
http://www.maysterni.com/publication.php?id=64590