«Не говори печальними очима
те, що не можуть вимовить слова.
Так виникає ніжність самочинна.
Так виникає тиша грозова.»
(Л. Костенко)
Кожного дня все менше і менше мрію. Але в очах іще щось жевріє…
То, мабуть, Щастя…
Моє Щастя – це поодинокі чуття в поодиноких хвилях…
Тяжко жити у світі із щирим Коханням!
Але я живу… Живу заради тебе… заради нашого Кохання…
Кохання - це безцінний Дар… Цей Дар довічний…
І я вдячна Небесам за такий подарунок.
Але інколи… ти так далеко, що я не можу осягнути тебе своїм Серцем…
Між нами – сотні кілометрів, сотні людських думок і чужих мрій…
Проте… я намагаюся бути поруч… Поруч із тобою… Завжди…
Я знаю, ти відчуваєш мене… Відчуваєш моє Кохання…
І тепер ми разом… Ми завжди будемо з тобою разом…
У думках… У мріях… У своїх сподіваннях і надіях…
І ніщо не зможе зруйнувати цей складний, але такий щасливий зв'язок…
Бо ми ЗАКОХАНІ ДО НЕСТЯМИ...
Лише Час знає, наскільки важливе в нашому житті Кохання.