Маю пару черевиків чорного кольору. Вони звичайні, щоденні. Хоча з аристократичним характером. Чимало жінок мені заздрять, мовляв, які вони у тебе доглянуті, акуратні, обходять калюжі, не зраджують та ще й додому повертаються в один і той же час. Але ці жінки не знають, як мої черевики мене тиснуть, гризуть! Щовечора мені доводиться лікувати синці й мозолі на ногах. Інколи рани припікаю йодом. Боляче – до зірочок в очах!
Маю вишукані босоніжки на високих підборах. Їх взуваю тільки на неділю чи у свято. Щоправда інколи свято буває і в будень. Важко тоді мені ходити – вулиці ж у нас! Та ще й ті заздрісні пліткарки: обмовлять, донесуть, кричатимуть камінням у мої вікна, мовляв, ми все бачили, все знаємо. У босоніжках мені хочеться бути собою, справжньою. Але кожного разу мою спробу вони зводять нанівець.
Маю елегантний синьоокий парасоль. Він каже, що оберігає мене від дощу, грому та інших життєвих стусанів. Можливо! Я вдячна йому, що він розкривається наді мною в потрібну мить і захищає. Але в сонячну погоду при зустрічі зі мною він або мовчить, або верещить. Колись намагалася зрозуміти його дивну поведінку. Ми так із ним і не порозумілися. Одного разу він сказав, що в його душі нічого до мене не залишилося. Хіба? Роки свідчать про інше. Бо навіть тепер, коли він мене бачить, то хвилюється. Мені так і кортить ущипнути його, спитати: «Синьоокий пане, у вас хвороба Альцгеймера?». Але не запитаю. Ніколи не запитаю. Справа тут навіть не в принципах. Просто в моїй душі нічого до нього не залишилося.
Не люблю єдине слово – «колись». Але це слово прописалося у моїй душі і нікуди від нього не втекти. Так ось: колись одна моя знайома розповідала мені, що у жінки має бути багато чоловіків. Про числівники нічого не сказала, це вже як бог дасть. «Навіщо їх так багато?» - здивувалася. «Кожен чоловік присутній у житті жінки на якомусь певному етапі цього її життя мусить допомогти їй. Морально, матеріально – немає значення. Але й не без цього. Родзинка в тому, що чоловіки вчать жінок розуму й мудрості. І …«прищеплюють імунітет», - пояснювала вона.
Про який власне імунітет ідеться, я зрозуміла згодом.
Нині я б ніколи не вибрала собі ані аристократичні черевики, ані гарні босоніжки на високих підборах. Навіть не спокусив би мене синьоокий парасоль. У мене вже імунітет...