Дещо про каву

                ДЕЩО   ПРО   КАВУ

...Юж мі так не буде
Юж мі так не буде
Як мі било перше...

Минуло лише два місяці з того часу, як харківський виш копняком витурив тебе, юного фахівця, за двері. Направив відбувати трирічну повинність в КБ на виробничому об’єднанні «Іскра». Старий Львів уже не здавався тобі тісним похмурим містом, збудованим панами-чужинцями для свого ситого життя. Навіть кам’яні пики і лапи численних левів на будинках подобрішали, стали пухнастими.
 
А чому? А тому, що на роботі з’явилися нові захоплення і друзі, а вечорове життя завирувало у закутках заводського гуртожитку. Гаряче і трохи сп’яніле спілкування зі студентами політехніки, які табунцями набігали на вулицю Білоцерківську. Футбол на сусідньому стадіоні «Дружба», поїздки у Косів на ярмарок і до Олеського замку. А ще вражаюче, бурхливе весілля у Сколівському районі, куди повезли хлопці подивитися.
 
Уперше з Софійкою ми зустрілися восени на вулиці Зеленій. Оточуючі дерева і кущі яскравіли тоді вже іншими барвами. Вона – русинка, із лемків, справжня біла хорватка, яких у 1948 році позривали з родових гнізд і безжально розсіяли світом. Тобі довелося терміново… «обтесати» п’ятирічний харківський студентський непотріб у мові та поведінці, щоби трохи довершитись до незвичної культури і душевного стану Софії.
 
До поїздки у Львів і навіть там у перші місяці життя, ти кави не вживав, хоча філіжанка коштувала дев’ять копійок, та й придбати її можна було ледь не у кожному куточку міста.

Якось холодної дощової пори Софія дала тобі в руки старий незвичний механізм, ще бабусин, що звався цісарський кавовий млин. Масивна основа з металу, вся у чудернацьких візерунках, а вгорі вельми зручна кругленька ручка, також оздоблена…
Ти обережно крутив цю ручечку, а кавові зернятка тихо хрумкотіли. Кімнату заполонив чарівний аромат. Потому Софія дістала турку, оздоблену в тому ж стилі, що і млин, і трохи почаклувавши, поставила каву на стіл. Отак усе почалося…
 
Ні, неправда!

Почалося трохи раніше, бо ти швидко закохався у цю русяву дівчину. Це було щось неймовірне – сім місяців повного єднання душ, радості, натхнення і самовідданості, зречення, свободи і спраглої любові.
 
А зимою, незвично сніжною, ми бродили старими парками міста, цілувалися, і Софійка з подивом говорила: «Ти незвично крокуєш зі мною. Недавно бачила з телевізії. Так рухаються летючою інохіддю напівдикі коні в Ісландії.  Заспокойся, бо на нас уже звертають увагу перехожі». Що поробиш, коли засліплений щастям не відчував ані ніг, ні землі. У ті зимові довгі вечори, які проводили разом, чарівне таїнство приготування кави хвилювало і веселило.
 
Трохи навчився співати лемківські пісні, а з дерева вирізав і оздоблював ківшики у формі різних птахів. Разом читали «Лемківську сторінку» у газеті «Наше Слово», яку Софія привозила з Тернополя. Вона тихо посміювалася із твого невмілого „східного” озвучування лемківської говірки…

Потім усе  брутально обірвалося – ти служив у війську і топтав уже не львівський, а приполярний сніг. А далі...
 
Ех,  не судилося нам бути разом…


Бива любов, бива медже нами двома
Розмива, рознесла
Тота бистра вода

Бодай тота вода каменьом заросва
Же она нашу любов
Розлива, рознесва.

І ось, тридцять років потому, Софія продовжує приходити і нагадувати про себе. То русявою зачіскою у випадкових перехожих, усмішкою, західним стилем говорити, лемківською почутою піснею і навіть ароматом справжньої кави.

...Збентежений і тремтливий, ти прокидаєшся іноді від сну, де тільки-но бачив її, а потім тихенько, навшпиньки, щоб не розхлюпати той сон, ідеш на кухню. Дістаєш кавомолку, звісно, не таку вишукану, як цісарська, і, пригадуючи найдрібніші павутинки, які щойно тримали Софійку біля тебе, здерев’яніло розтираєш у порох зернятка.
 
П’єш каву, прокидаєшся повністю і з сумом розумієш, що кава наодинці – не кава, бо немає навпроти бісиків ув очах, немає усміху і ніжних губ, немає таїни і всього того, що піднесло так високо наші почуття.
 
Перша чашечка кави з рук Першої Жінки!
Таке не забувається.


Рецензии
Оооой! Як же прекрасно, аж в душі все перегортається, коли читаєш... чуттєво, романтично, просто неймовірно!!...

Юлианна Бойчук   25.05.2013 15:18     Заявить о нарушении
Мені дуже приємно, що відгукнулося у Вашій душі.
Напевне у цьому проступає спорідненість наших почувань.
Зичу щасливих зустрічей і щоб на світ поглядалося, опісля них, закоханим оком.
Сердечно дякую, пані Юліано!

Петро Домаха   25.05.2013 21:51   Заявить о нарушении
А дійсно, було чому відгукнутись) Я просто обожнюю Львів, мене також трохи вражає культура й побут лемків,я не можу жити без кави, моє улюблене ім*я - Софія, та просто, як для мене було написано!...) Ну і звісно, Ваше вміння передавати ці відчуття - це взагалі щось неповторне!

Щиро Вам дякую за такі теплі побажання, пане Петро!
Щастя Вам!)

Юлианна Бойчук   26.05.2013 18:35   Заявить о нарушении
На это произведение написано 11 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.