тут навіть полини інакші,
тут сонячне проміння падає під радісним кутом
нас зігріває… та каміння...
та терпкий ґрунт з піском і вапняком
тут навіть хмари плинуть якось особливо
а про людей я зовсім промовчу...
вони збирають помаранчі, виноград і сливи
і мармурові статуетки загортають у парчу
ніхто нікуди не спішить, ніхто не сварить
туристів-розтелеп, що забрели на стрижений газон,
тут всі відвідують щоп’ятниці сімейний склеп
і щонеділі п’ють за воскресіння душ і тіл…
у сіні запашнім коханці сплять… сієста…
ні вітер не дмухне, ні лист не затремтить
благословенна мить, що спресувала весну,
літо_зиму_осінь
і ось ми – тут і вже нікуди не підем…