...Вовняний светр торочиться – і нитка, як літо бабине – тікає з-під руки,і час пливе, і дріботять роки,немов підбори. Почуттів позлітка листком злітає, падає до ніг… І ти вже знаєш – так приходить сніг. Він невблаганний, він уже довіку, і тепла осінь захлинеться криком, і кров тектиме горлом коридору святковим килимком для Командора...
22.8.2007