Раз глянути на тебе вистачає,
Щоб зцентрувати всю свою увагу,
Кожен прохожий тебе помічає,
Щоб підійти, настроює відвагу.
Так склалося в природі, що робити,
Що мимовільно можна закохатись,
Нічого вже не зробиш, треба жити,
Першого кроку свого не боятись.
Скажу «привіт», а ти мені всміхнешся,
Підходжу ближче, червоніють щоки,
Мабуть кохання, так мені здається,
Тривати це не знаю буде доки.
Скажи мені, що маю я робити,
Як з думкою про тебе жити.