Чи потрібна я Україні такою, якою я є зараз?
Чи ви дійсно хочете пізнати мою правду? Бо коли вам потрібна ще одна «пєсня пра родіну, и любовь бєзграничную к нєй»- то це не до мене.
Чи потрібна я Україні? В демографічному плані – можливо. Народжу п’ятьох дітей – чим не внесок? В політичному плані – ніколи. Принципово не піду на вибори, навіть коли виповниться вісімнадцять. Не стоятиму на Майдані, не виборюватиму справедливість. Її в Україні не існує, тож не вважаю потрібним витрачатись на це. Як трудова одиниця – хто зна? Може стану журналістом, і одного дня отримаю кулю в лоба. Або стану композитором. Творитиму талановиті, але нікому не потрібні пісні, а через два-три роки розчаруюся у високому і прекрасному. Стану писати сурогатні «шлягери» для дешевих гуртів на кшталт «Пающіх Трусов», а коли вкінець остогидне таке «мистецтво» вийду заміж і народжу собі п’ятьох дітей і вчитиму їх грати на піаніно.
Взагалі, моє життя складеться достатньо щасливо. В крайньому випадку влаштую собі тихе сімейне щастя, і дивитимусь, як кожні п’ять років мільйони незнайомих мені людей будуть дурити з екранів телевізорів та Білл-бордів купка таких самих незнайомих мені людей. Дивитимусь, як вони годують мій народ дешевим, але дієвим наркотиком під назвою «надія». А потім спостерігатиму, як хтось страждатиме від втрати своєї недовговічної ейфорії, яка зникне одразу після того, як він чи вона поставить хрестик навпроти імені найкращого «наркодилера». Хтось, та не я…
Але все це в майбутньому. Зараз я всього лише учениця 11 класу, яка, вставляючи в тему цього твору одне слово відповідає на запитання «чи потрібна я ТАКІЙ Україні такою як я є зараз?». Відповідає чесно: НІ. Бо не збирається бути частиною натовпу, не збирається бути виборцем, товаром, м’ясом. Вона знає, що, напевне вона не одна, але їх ще замало щоб змінити щось на краще (гірше?). А поки, потай, вночі, коли так легко сховати біль, вона приймає свою особисту дозу наркотику під назвою «надія». Ні, не той, яким годують маси. Інший. Занадто близький, занадто таємний. Вона ковтає його, і в своїй ейфоріі потай мріє про те, що колись буде потрібною рідній державі, в якій можна вільно дихати, державі, яка стоїть за людей, і за яку стоятимуть люди… буде потрібною «НЕ такій Україні».
Ви пізнали мою правду. До речі, хтось сказав, що колись я отримаю кулю в лоба за неї…