У тебе довгі вії. Від тебе дуже тепло, та я не можу торкатися. Перший дотик має бути дуже інтимним. Тож яка тут публічність. Все одно від тебе дуже тепло. Хочу бути з тобою. Ти поїдеш за 12 годин. Все віддає фатальністю. Хочу бути з тобою, бо забагато "але", забагато кілометрів, годин + за грінвічем... Достатньо факторів "проти", щоб я була "за".
Слово "ніколи" вперше віддає таким теплом. Ти - сонце, ти - недосяжність, і в цьому є своя ефімерна краса. Я кохаю тебе.
07.05.11
Безмежний повітряний простір поглинув тебе, можливо навіть назавжди. Небо безжально відірвало тебе від мого серця і вже десь з 9 годин несе тебе в бік великої, холодної та головне чужої для мене країни...
Хоча чи можу я вважати чужою країну, де відтепер живе частина мого серця? Хтось сказав, що дім там, куди тягне серце... Тож авдтепер дім там, де є ти. Від цього стає тепліше. Як і від тебе взагалі...
Та все це не важливо. Вже не важливо, бо ж все ще є реальність. Ти поїхав, я залишилася. Нас пов'язують почуття, нас розділяють тисячі кілометрів. За тиждень, максимум за два ти забудеш, яка я. Ну, може згадаєш, що в мене були чорні очі - їх рідко забувають.
Реальність вбиває своєю неминучістю, і не лишає мені вибору. Я житиму собі далі. Я знаю, що ти не проти. Житиму і ще де-який час обманюватиму себе, уявляючи, що колись доля знову зведе нас. Уявляючи, що цілую твої губи. Уявляючи, уявляючи, уявляючи...
З чаcoм мені набридне. Я почну сприймати тебе ( точніше думки про тебе) як належне і буденне і згодом думок меншатиме і колись вони зникнуть взагалі.
Я сподіваюсь на це, бо ж інакше буде набагато складніше, і мені доведеться ламати кордони і всі неможливості заради непевної, ефімерної надії на щастя. Я ще сама не знаю, чи здатна я на таке.
А поки безмежне небо несе тебе до далекої Канади. Ти дуже втомлений і твої зелені очі як ніколи прекрасні. Ти, напевне, потираєш їх своїми великими долонями і рахуєш хвилини до приземлення, бо ти їдеш додому....
А поки я бачу сни. Кольорові сни про нас. Про тих нас, що ніколи не будуть разом. У цих снахти обіймаєш мене. Ми стоїмо на краю урвища. Знизу пустеля, в пустелі буря. Та мені все одно. Мені спокійно і тепло, бо я вдома, бо я з тобою...
08.05.11