Крізь товщу часу несуть потоки світла вже мертві зорі. Бо так, бо простір, бо час...
У теплім морі що ніч, то більше життя буяє. У сні ростеться, плететься доля мов та квасоля чи паничі по тину...
Я не покину тебе, мій Друже. Ми сядем разом у потяг, який домчить до Океану. На кручі станем, у низ поглянем, знайдемо стежку, сплетемо пальці щоб слухать хвилі єдиним серцем...