Про почуття

   На цій вулиці багато нервових людей, які викликають у мене флегматичні відчуття. Я йду одягнувши навушники, аби не помічати їхньої меланхолійної радості. Та це мені не дуже допомагає. В голову лізуть думки про весну – про кішкоподібних людей, які, мабуть, сп’яніли від декількох таблеток «Валер’янки» і тепер відкрито говорять про свої почуття. Про рослин, що почнуть пробиватися з-під снігу і фотосинтез. Чомусь, весна мені нагадує зиму. Різниця лише в температурі. У людей все ті ж думки, ті ж самі відчуття; кожен чекає змін на краще. Здається, лише я нічого не чекаю. Не питайте, що зі мною не так, бо цієї відповіді я чекала кожен день, кожну хвилину, витрачаючи дорогоцінний час. Та я вже давно стала лише спостерігачем. Мої безкінечні спроби змінити своє нікчемне життя, завжди закінчувались маразмом. Відтепер, я лише вільний глядач, що знаходиться в «режимі очікування».