Дефенестрацiя

ДЕФЕНЕСТРАЦІЯ

На шістнадцятому, горішньому поверсі нового будинку оселилися два сусіди – Вікторіан із дружиною та Роменарій.
       Поступово, але неухильно їхні життєві колізії почали драматично розгойдуватися. Особливе збурення настало, коли до їхніх осель прибилися маленький хлопчик Нгуєн і несамовита Розалія… Але будьмо послідовними.

Вікторіан найнявся працювати у лазню, коли та видихувала останні аромати гнилого дерева, пацюків і дешевого мила. Потім грубі дерев’яні лавки, підмостки, душові комірки з іржавими трубами та цинкові тазки швидко замінили на парилки, басейни і окремі номери з диванами. Лазня перетворилася на сауну з баром, масажем та іншими делікатними послугами.

Оаза для спраглих, пузатих, пристаркуватих, бритоголових чоловіків наповнилася ще й юними дівицями універсального використання. Щоб покружляти домінантними мухами у номерах, їм доводилося часто битися між собою за найсолодший шмат.

Вікторіан, щоденно споглядаючи на дике спрощення стосунків дівиць з бритоголовими, западання їх до печери, до первісного стану, поступово втратив потяг до власної дружини Сусанни. Збурені, розпарені сауною сексуальні фантазії Вікторіана злетіли під самий дах і стали недосяжними у стосунках зі цнотливою дружиною. І чого б то їм не літати, коли береш активну участь у груповому зляганні, схожому на колективний секс африканських мавпочок Бонобо?

Довготелеса Сусанна – два метри краси з дівочими опуклинами і пружним черевцем –  не могла зрозуміти перемін у настроях чоловіка. А коли вона збагнула, що її брутально зраджують з повіями, то спробувала використати весь арсенал впливу з ніжністю і криком, ласкою та биттям посуду.
Але навернути Вікторіана у сім’ю і на власне тіло їй не вдалося.
Чоловік добряче втягнувся у пиятику і бурлакування. Часто вертався додому лише вранці.

Згодом сімейні чвари стали закінчуватися тим, що Сусанна фарбувалася, одягалася, оголюючи черевце й стрункі ноги, та демонстративно йшла в ніч.
“Треба помститися негайно, помститися багато разів наперед, хоча б на тиждень”, - думала вона. Але у тім’ячку пульсували сільське виховання і внутрішній супротив. Вони не дозволяли віддатися першому-ліпшому, кого набредеш у пітьмі…

Незайманий хлопчик Нгуєн, 160 см  зросту, битий і всіляко кривджений дівчатами у школі, продовжував дивитися на світ у свої 25 років з постійно задертою головою. Щоб якось вивершитися, поринув у вивчення філософських течій Сходу і релігій. У пізнанні кармічної оболонки душі зупинився десь під деревом Будди, однак Нірвани не досяг. Його раптово переорієнтували на одній вечірці власні очі, коли Нгуєн втупився у Сусаннині сіднички.

“Як же вони гарно влаштовані, та ще й рухаються напроти очей, і не треба закидати голову до хрумкоти шийних хребців”, – думав він.

Який там Будда!? Свідомість заполонили тунельні думки, у кінці яких хлопчик віртуально і смачно завжди поєднував своє тіло з довготелесою кралею. Це була навала, світ замкнувся у розгалуженні привабливих ніг чужої дружини! Як маленький цуцик, Нгуєн почав приходити до Сусанни, вигадуючи привід, щоб жадібно споглядати і сподіватися. Відчуваючи на собі промені відданих, ніжно роздягаючих очей, бгалася душа у жінки. Кров кидалася у голову. Сусанні ставало млосно, у спинуші щось немилосердно лоскотало і ятрило…

Столяр Роменарій усе свідоме життя хотів злетіти у повітря. Спочатку бажання втілилося у виготовлення дерев’яних птахів, маленьких дельтапланів і, особливо, хвостатих дракончиків з крильцями. Останні, розплодившись, повсідалися на стінах його житла і у вечірніх сутінках поблискували багряними очима і кривавими пащами.
Після 30 літ у Роменарія сформовалися маленький череп, довжелезні кучері, густе волосся на лопатках і легкий кістяк. Він перебував десь на початковій стадії перетворення ящера у дракона, бо попереду ще була головна метаморфоза – заміна шерсті на пір’я.

Надмірне вживання алкоголю не прискорило цих змін, зате мрія  злетіти у повітря трансформувалася у непереборне бажання щось викинути з балкону. Почав з малих форм: вазонів, гантелей, сковорід. Однак задоволення не відчував, бо падіння швидке, шуму і озвучення мало, втілитися думкою у предмет і злетіти – важко.

Дещо більше втіхи було від злету тумбочки і особливо телевізора, бо тоді вперше у вухах запульсувала небесно-висока мелодія труби.
Звісно, внутрішні поштовхи на викидання з’являлися при добрячому сп’янінні та відчутті самотності.

Розгойданий маятник світосприймання хитнув подалі від балкону, коли до його оселі прибула Розалія. Приходила без попередження, завжди заряджена на любовні здригання і випивку. Була несамовита у тілесних розкошах і судомах. Вони завжди закінчувалися обпиванням до нестями, до повного збараніння. Для шліфування і полірування душевного стану наприкінці оргії з її вуст лунали окрики: “Викрутку хочу!”

А Вікторіан уже місяць не ночував вдома. І лише слабкість, вичерпаність і жахлива думка, що печінка розповзлася по тілу і знаходиться нині у правій ступні та „чавиться” через крок, нагнали його додому.

Вікторіане! Ти прийшов занадто рано! Чому тебе принесло без попередження, коли сонце ще тільки нахилило голову до обрію? І що ти побачив? Розгублену, оголену дружину з рожевою льолею на шиї через плече. Бо вона, не витримавши  внутрішнього, розбурханого вогню, великодушно дозволила Нгуєну себе осідлати. Ти побачив танцюючого, просвітленого, уже не хлопчика, у дивному вбранні: на ногах – Сусаннині чоботи на високих підборах, помаранчевий бантик на прутні й більше нічого…

Могутній Вікторіанів аперкот з правої руки  здійняв Нгуєна у повітря, висмикнувши з чобіт. Однак той, без видимих  пошкоджень і наслідків, швидко просочився у щілину дверей. Вікторіан гнав підстрибуючого Нгуєна  сходинками аж до дев’ятого поверху, допоки не наткнувся на марші на бантик, що нарешті покинув господаря.

Для відновлення пошарпаного Ego і щоб сяк-так відстоялася скаламучена свідомість, Вікторіан побрів до сусідової квартири. А там уже нервово сновигала несамовита Розалія, уся збуджена, уся тремтяча, у передчутті насолод…

Роменарію! Ти незворотньо запізнився з народженням, бо дракони уже давно літають птахами. Ти катастрофічно не встиг до подруги, до свого гнізда, бо вирішив “набризкатися” по самі вінця ще по дорозі. Тому, коли відкрив двері – то почув знайоме: “Викрутку хочу!”. І тільки тоді тебе здолала безмежна самотність…

А далі, підтюпцем пересуваючись, Роменарій похапцем перемішав у літровій банці сивуху з томатним соком, вкинув туди велику слюсарну викрутку, і, без єдиного слова, поставив на стіл це пійло перед почмеленими, Розалією і Вікторіаном.

А сам, під дедалі голосніші звуки труби-корнета, оті пульсації високого “до”, зірвав у спальні ажурні двері, зроблені з червоно-бурого дерева махагоні, і вистрибнув з ними через балкон.

О, це була найкраща, найсолодша, і така бажана мить його життя!
Роменарій таки злетів у повітря драконом!



Рецензии
От якби ж ви, пане, замінили сивуху їз томатним соком на якийсь там дешевий ром з учоряшнім, трохи закислим манговим(?) фрешем (на авторство коктейлю не претендую), то тоді б склалося повне враження перекладної прози, такі розкішні імена у героїв!
Вишуканий, стильний текст. Що там твій Маркес чи Амаду! Тут свої автори є.

Розкошуєш, поки читаєш. Сподобалося надзвичайно,

Елена Иваницкая   12.10.2012 08:30     Заявить о нарушении
Прочитала нижче у рецензії Валентина Лученка: "колекційна річ". От де дійсно влучна характеристика до цього тексту.
З повагою,

Елена Иваницкая   12.10.2012 08:35   Заявить о нарушении
Геть розчулили, пані Олено!
Щирістю та добрими словами.
Гарний настрій матиму на кілька днів.
Дуже дякую!

Петро Домаха   12.10.2012 20:44   Заявить о нарушении
На это произведение написано 6 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.