Це лиш слова, не більше і не менше. Це лише сни, видіння. Розуміння не спасає, бо біль ще гострий і такий, що струни поламати ладен на друзки.
Чарівна Мавко, Діво, Ладо поглянь на руно, прочитай закляття! Хай спомин стане на порозі, хай мак не пустить в сіни того, хто шкрябає у шибку та руку чорну суне з-за креденсу, де стародрук лежить і пахне пилом блукань Мафусаїлових. То - мій щоденник, мабуть. У нього зазирнути я боюсь...
Лежу отут, в кутку, на лаві. Схрестились руки. Очі клепить і серце ледь ворушить кров по жилах. Не сила думати. Та і навіщо?
У коминочок повітрулі свищуть. Під піччю хаткник шарудить, а може миші. В тій тиші, що в мені, зназовні кожен звук як подзвін... Як хочеться почути знов цимбали, скрипку, англійський ріг, віолу, ту, що д'аморе...
О, як повільно тане ніч в пустій хатині між світами! Що буде з нами не хвилює вже давно. Що буде з Ними ще хвилює...
© Святослав Синявський 16.05.2004 17:10 - 21.05.2011 18:11