Вишнева помста
-Сашко, ану ж бо відерце до рук та обірви трохи абрикос, бо скоро гілки зламаються – стільки вродило.
Ганна мила трилітрові слоїки, викладаючи на чистий рушник денцем догори, аби стікала зайва вода.
-Та Славка не забудь покликати, - гукнула навздогін синові, - а прийде тьотя Ядзя, хай би й собі нарвала. Компот з абрикосів – смакота.
Робота спорилася, як завжди. Ще кілька банок очікували, коли заллє їх гарячим сиропом. Закрутка у неї така зручна, що не треба чоловічої сили, аби за всіма правилами міцно закупорити консервування металевими кришками. Справлялася з цією операцією самотужки. Літній заготовчий конвейєр збоїв не давав, і все свідчило про те, що до зими ще вдасться припасти чимало літніх ароматів та солодких ласощів на радість дітворі. Он у Валі, з якою разом це абрикосове деревце висаджували однорічним саджанцем, достигає йошта. З неї наварять пурпурового джему. А в батьків вишні саме час обривати. Їх у саду стільки, що мама роздаватиме всім сусідам, як і торік. ..
-Ма, там тьотя Ядзя зрізала абрикос, - збуджений Сашко ледь не впав, зашпортавшись об кухонний поріжок.
- Вона їх що, ножицями зрізає?
-Та ні, ножівкою.
Ганна вибігла надвір. Розкішне дерево зі ще не зірваними з гілок стиглими щокатими плодами лежало впоперек грядок з цибулею. Ядзя обтерла полотнище ножівки об джинси, обминула Ганну так, що ледь пилою не зачепила, хижо блиснула очима і влетіла у під*їзд будинку. Спочатку навіжено заскрипіли, а потім грюкнули, аж стеля хилитнулася, двері її квартири.
Ганна сторопіло дивилася на знищений абрикос. За що?! Вони з Ядзею не приятелювали, але ж і сварок між ними не було. Ну, так, абрикос ріс на межі Ядзиної та Валентининої грядок. Запропонувала Валя. Мовляв, аби вуличні шибайголови деревце не зламали, варто посадити не у відкритому дворі, а за низькою огорожею з арматурних прутиків, ближче до глухої стіни будинку. Ростиме спокійніше і за лютої зими не змерзне.
За якусь хвилю вийшов Валентинин Йосип. Постояв. Чвиркнув крізь зуби гидливо, ступив до під*їзду й щосили натиснув на пипку Ядзиного дзвінка. Та відчинила.
-Так. Слухай мене уважно, - рубаючи слова, чоловік виніс вердикт, - ще хоч одну гілку в дворі зачепиш, переламаю руки.
...Ганна й не помітила, що Сашко, перекопуючи грядочку під озиму посадку часнику, притулив до Ядзиної стіни маленький саджанець вишні. Навесні, коли добре вкорінена синова самодіяльність була нею виявлена, а Сашко ридма ридав, аби його вишню не чіпали, вона погодилася:
-Ну, нехай росте. Але, Сашо, як тільки гілки досягнуть тьоті Ядзі вікна, вона зробить з нею те, що й з абрикосом. Та, власне, й не треба отак садити дерева. Вони повинні рости на певній відстані від будівлі. Хоча... Вишня біля вікна – це дуже навіть непогано. Взимку її гілля прозоре, а влітку вона дає таку приємну прохолоду. Може, і Ядзя оцінить таку перевагу, влітку зможе просто з вікна нарвати вишень для вареників.
П*ятнадцять наступних літ Ядзя з вишнею жила доволі мирно. Спочатку треба було старшу дочку заміж видати. Вишня згодилася – на неї нав*язали весільні стрічки й надувні кульки. Щоправда, згодом відчепляла всі оті одноразові витребеньки, вже добряче потрепані негодами, дворова дітлашня – за право нарвати собі по літровій баночці солодких соковитих порскавок.
Потім Ядзя відпровадила й другу дочку, яка нагледіла супутника життя десь в Інтернеті. Вдома дівчина уникала спілкування з однолітками. Її Ядзя просто провела на залізничний вокзал і відправила до віртуального нареченого в східну область. Їхати разом з дочкою, аби познайомитися з майбутнім зятем, Ядзі не випадало. Сама ось-ось мала народити третю дитину, батько якої прибився до прудкої Ядзі від сусідки з будинку навпроти. Покинута жінка довго не знала, хто ж приворожив її чоловіка – вишня затуляла Ядзине вікно від цікавих зазирань.
Мир скінчився, коли найменшенькій виповнилося дев*ять місяців від роду. Ядзі забракло грошей державної допомоги на дитину. Не вистачало гривень на оплату комунальних послуг. Зачинялася, коли ходили контролери з газового господарства та електромережі. При тім Ядзі дуже хотілося на море. Вона і море. Ядзя вважала, що ось тепер, коли вона так героїчно у свої сорок п*ять років народила третю дитину, ощаслививши нею п*ятдесятилітнього коханця, залишилася зі стрункими, а скорше - жилавими, ногами і пласким черевом, то вже заслужила на те, аби щороку влітку загоряти як не в Чорногорії, то бодай на гарячому піску Чорного моря. Ядзя стала турботливою матір*ю, почала мріяти про те, як вона видаватиме заміж наймолодше чадо, і розповідала про це з солодкавими інтонаціями сусідкам. О, це буде як в ліпших родинах Монако. Може, не зовсім по-королівськи, але вона вже постарається. От тільки коханець стає чимдалі дідькуватий – від слова «дід». Пестить малу, сюсюкає, з роботи біжить захеканий, аби з дитя у візочку встигнути до настання темряви прогуляти. А міг би й з чергувань і не поспішати та грошей більше заробити. Непотріб, та й усе, що там казати. Точнісінько такий, як і отой перший нюнько, що його Ядзя виперла з хати, коли старші дівки ще й до школи не ходили. Паркет саме виклав в усіх кімнатах, та на тому паркеті й послизнувся.
Одного дня Ядзя спакувала дитину з речами, викликала таксі до залізничного вокзалу і відвезла електричкою малу до тітки. Тітка бавить своїх онуків, погледить і цю. Корова є, кури там, качки, картопля своя. А Ядзя тим часом не збирається марнувати відпустку, призначену їй по догляду за дитиною, заробить євро в Празі. Тільки ще від того телепня треба буде зажадати, аби зрізав Ганнину вишню під вікном. Бо як робити євроремонт, який вона задумала, якщо дерево увесь фасад закриє? А вона жалюзі на вікні конче мусить встановити. Буде жалюзі – нащо та вишня?! Тільки шибки мий та мий раз за разом, бо листя їх мітить.
Від тітки Ядзя одразу поїхала в Чехію. І вже звідти зателефонувала наполоханому коханцеві, що з нею все гаразд. А до дитини нехай їздить, як йому треба.
Ядзин коханець до малої справно їздив щосуботи. В неділю повертався і йшов до ближнього генделика, засиджувався там до закриття, розповідаючи усім, що та сука здуріла аж до того, що їй і в Празі вишня заважає. Час від часу він кликав до себе хлопів-сусідів, пригощав їх самогонкою, привезеною від Ядзиної тітки, і невтомно скаржився на те, що Ядзя щось йому поробила, що вона відьма, що й тітка її відьма, хоч і свята, бо бавить дитину.
Нарешті двором пронеслася звістка – Ядзя повертається. Коханець за два дні до приїзду відьми сором*язливо зупинив Ганну.
-Треба б ту вишню зрізати. Ядзя післязавтра вже буде тут...
-То й що?
-Ну, розумієш, дитину заберемо. Дитині світло потрібне.
Наступного дня Ганна підпиляла одну з гілок, що впиралася у Ядзине вікно. Вийшов Йосип. Згадали історію з абрикосом. Але вишню треба прибрати. Віддалік можна посадити молоду. Йосип орудував ножівкою, Ганна прибирала відчахнуті гілки. Нарешті дійшли до стовбура.
-Я його, Ганно, тепер не зріжу. Пила затупилася, нічим заточити. Хай так постоїть Ядзі на радість. Як виправлю пилку, закінчу справу.
За кілька днів із Ядзиного вікна лунав призабутий сусідами лемент:
-Бовдуре, закрий чимось вікно, тут дихати від спеки нічим. Чорт його зна, що з цим кліматом коїться. Треба кондиціонер купувати, бо я тут здохну!
-Купиш кондиціонер – не поїдеш на море.
-Не рахуй мої гроші. Я сама знаю, на що їх витрачати.
...Ядзя позасмагала на морі зо два тижні і наступного ж дня поїхала до Праги. Коханець забрав малу від тітки, водить її щоранку в дитсадок, купає у ванн,, Ганна частенько чує, як він втихомирює малу вередунку під плюскіт води з краника.
Однієї суботи він зрізав-таки сам потемнілий вишневий стовбур, до якого у Йосипа ще руки не дійшли, і постукав до Ганни у вікно.
-Дивися. Бачиш? Ні? Та ось же, - і притримав для обзору міцненький вишневий пагін, який вибився з кореня багатостраждального зрізаного дерева.
-І як це зветься? - засміялася Ганна. - Вишнева помста, не інакше.