Перевод Петро Домаха
http://proza.ru/avtor/dionisiy
«Безымянная» на украинском языке.
Коли-небудь ти мене зрозумієш...
Мрії мої давно пішли у минуле, задерши подоли над калюжами сліз.
І вже не чує моє серце тихого шепоту Музи...
А я хотіла так багато і мало...
Мріяла написати геніальний роман. Народити гарну дитину.
Побачити квітучу сакуру і пригубити лондонського дощу...
Напевно жила всі ці роки бездумно. Йшла буднями, ніби босоніж по гравію.
Без поспіху.
І, здавалося, до щастя залишилося півкроку...
Смішно...
Знаєш, я не люблю свого сміху.
Любила його тільки тоді, коли він зароджувався жартами із твоїх вуст.
Немов та іскра від кремнієвих камінчиків.
А з іншими мій сміх схожий на іскри від леза ножа, що відлітають від точила...
Чомусь пригадалося, як ти одного разу сказав, що кохання – дике почуття.
Його не приручити. Коханню, щоб вижити, на диво, потрібна розлука.
Цікаво – правда це чи ні?
Моя викладачка музики завше любила повторювати, що закохані – це діти, які граються у дорослих...
Думаю, вона мала рацію.
Коли-небудь ти мене зрозумієш...
У мене не було вибору. Точніше вибір був нікчемний.
Життя без тебе чи смерть… поруч із тобою.
Страх – моя смерть. Страшно бачити тебе відстороненого. Тяжко не торкатися до рук твоїх.
Кожного разу, коли я бачу тебе на розі біля антикварного магазину, страх не випускає у повітря мій крик. Затуляє вуста своїми напівпрозорими долонями…
Не шукай мене. Не знайдеш.
Я поїду туди, де ніхто не знає моїх шкідливих звичок.
Де ніхто не відає, якого смаку мої сльози і не пам'ятає маленьких подвигів моїх.
Я поїду туди, де немає запаху маминих кофт і старих бабусиних тарілок у тріщинах.
Поїду в країну, де мій азіатський розріз очей викличе лише екзотичну цікавість.
Не більше.
Де ім’я моє вимовлятимуть із акцентом, і воно стане мені раптово чужим.
І тоді я відчую себе безіменною...
Я візьму з собою лише торбинку з висушеними пелюстками троянд, які ти колись дарував.
Коли ти будеш старий і хворий – одна я вбачатиму в тобі молодого і дужого.
Нехай ніколи не зрітиму Лондона…
Але розповім якійсь письменниці-початківці, як боязко тебе кохала.
Вона трішечки додасть брехні й, може, напише геніальний роман…
Текст на русском языке здесь:
http://www.proza.ru/2009/05/07/764