Перевод Петро Домаха
http://proza.ru/avtor/dionisiy
«В унисон с дождём» на украинском языке.
Як пояснити себе рідним?
Коли ти, немов травневий вітер, що спрагло увірвався до матових грудей, прикритих шовком. Увірвався через розстебнутого ґудзика і пізнав більше, ніж потрібно знати про чужих людей...
Калюжі розуміють це без пояснень. Вони боязко цілують сукні жінок, що квапляться на вокзал.
Як пояснити себе чужим?
Коли безпритульними вечірніми годинами відчуваєш свою душу недопитим вином кольору тьмяного золота з медовим ароматом. Вином, яке ненавмисно розлили п'яною рукою на сіру скатертину буднів. Тоді хочеться з ким-небудь поговорити про себе. І плакати в унісон із дощем.
Як пояснити себе – собі?
Хіба може твоє відображення у свічаді повідати тобі – чому в очах журба?
Може! Сказала б напевно крапелька фарби, що впала з пензеля на висихаюче полотно. Відображення розмовляє поглядом. Люстерко у свічаді – німий діалог людини із собою.
Коли я був дитиною – мені хотілося літати паперовим змієм. У юності я бачив себе мечем, котрий розтинає навіть повітря. А сьогодні – у годину зрілої молодості, яка зарозуміло поглядає вдалину, звідки незваним гостем зазвичай приходить старість – я бажаю бути кедровим стлаником. Щоб розлогими гілками своїми попереджати зсуви та стримувати селеві потоки. А потім, розімлілим у променях сонця, я хочу годувати насінням білок і глухарів...
Я дивлюся у свічадо і тихо шепочу:
«Летят года, как нам кажется, долго-долго и еле-еле. А ведь на самом деле жизнь человеческая словно дождь – всего лишь миг...»
Моє відображення повторює:
«Летять роки, як нам здається, довго-довго та ледве-ледве. Але ж насправді життя людське немов дощ – усього лише мить...»
Текст на русском языке здесь:
http://www.proza.ru/2009/04/29/311