Якби знав ти

Дина Абилова
Перевод Петро Домаха

http://proza.ru/avtor/dionisiy



«Если бы знал ты» на украинском языке


Якби знав ти, скільки часу я чекала тебе у своє життя...
Роки помножити на дні. Дні – на години. Години – на хвилини, а ті – на секунди. Це вже мільйони миттєвостей...
Якби знав ти, скільки часу я чекала тебе у своє життя...
Ти би погладив відволожений лаглінь* мого терпіння, яким я намагалася виміряти швидкість очікування кохання.
Передбачував би мої затемнення, не закриваючи вікон, через які зябрами дихає вітер...
Якби знав ти, скільки часу я чекала тебе у своє життя...
Ти би потішив повелительку душі – совість, щоб вона не згубила мого єства.
Через її здивований погляд часом я відвертаю своє обличчя від щастя...
Якби знав ти, скільки часу я чекала тебе у своє життя...
Ти заготовив би для мене наперед сто тисяч пробачень.
За помилки, зиґзаґом прошиті, що виконують роль вантажу.
За підгинання шифонових складок душі моєї.
Якби знав ти, скільки часу я чекала тебе у своє життя...
Повірив би у мовчання пустель і кожному слову кохання мого.
Навіть якщо слово просякнуте порохом, сказав би «Амінь!»
Ти простив би мені неправду, що теплом віддає, як вігоневе руно.
Пробачив би тремтіння, з яким я хапалася за ніж, щоби вдарила козирем помста...
Якби знав ти, скільки часу я чекала тебе у своє життя!
Вибачив би мої волаючі шрами, які підкидають мені страшні спогади, гіркі, як полин.
Якби знав ти, скільки часу я чекала тебе у своє життя...
Зрозумів би слабкість мого зависання так же легко, як простоту гіперболи.
І пошкодував би сам, що так довго в моєму житті не було тебе...
Якби знав ти, скільки часу я чекала тебе у своє життя...
Ти, я впевнена, не пожалів би молитви за мої падіння...
І, цілуючи лінії зморшок біля очей моїх, переконав би мене, таку недосконалу, що я вродливіша за всіх богинь.
Якби знав ти, скільки часу я чекала тебе у своє життя...
Вибачив би мені невдачі, яких не злічити... І пробачив, що я – невідомо хто...
Ім'я моє не було порятунком нікому, лише маячило таким загубленим душам, як моя, щоб на мить стати ближче...
Якби знав ти, скільки часу я чекала тебе у своє життя...
Пробачив би мої нікчемні видіння, закупорені одкровення перед ликом ночі та навмисне забуття у напівсні...
Якби знав ти, скільки часу я чекала тебе у своє життя...
Читав би листи мої, як читають барвами ікони, коли стоять перед святинями.
Не очима, а хвилюванням.
У мене одне тільки життя. І прожитий мною час, на жаль, не оббіжу.
Я кохаю тебе.
Чекати рідненького, другого так довго – я вже не зможу...
* Лаглінь – тонка мотузка, до якої чіпляють лаг.


Текст на русском языке здесь:

http://www.proza.ru/2010/12/02/786