Українська казка в техніці колажу
***
- Ну все. Зібрані… Посидьмо перед дорогою.
- Не забувайте нас! Одразу ж дайте знати, як дістанетесь. Щоби нам не хвилюватись…
- Гаразд, та приводу для вашого неспокою – жодного. А те, що ви лишаєтесь – от справжня гризота! На вас тут реальне полювання! Може, все-таки з нами?
- Це вже не полювання. От раніше… справді страшно було… Зараз нас закон захищає…Та й не можемо ми все на півроку кинути й летіти! Тут одразу ласі знайдуться… Знаєте ж, як це буває…
- Та знаємо! Але що поробиш… Ще не вмерла…
- А ми отак посиділи, помудрували, погомоніли... Здається, така це вже доля: наша – залишатись, ваша – туди-сюди теліпатись… І патріотизм тут ні до чого… Скоріше - прагматизм…
- Може й прагматизм… Мені однаково, як казати… Воно просто в мене влаштоване… Щемить у серці, перехоплює подих, наповнює радістю й смутком… Співати хочеться!
- Напевно, ради цього і варто теліпатись, як ви кажете…
- Напевно… Але час вже! Стрічайте нас за півроку!
- Стрінемось, як Бог дасть…
- Неодмінно-о-о-о-о!
***
І за що мене Бог карає, не знаю… Отак стовбичити тут… Думав, на краще... Сподівався: люде прийдуть, розкажуть щось, почитають, своє, моє… Малеча прибіжить, розсміється ясно, долоньки простягне, душу зігріє… А люди як були дурними, так дурними й лишились! Поприходять, вінків понаносять, кошиків з квітами мертвими… Марних промов, яких ніхто ніколи не слухає, наверзуть… Руки на грудях повкладають, «Ще не вмерли» гаркнуть… І так у кожному місті й селі… Розтиражували могилу й тішаться… А я все більше кам`янію...
А колись живим був… Любив… Пісні співав… Малював, щоб зачерпнути склянку часу від річки вічності… Писав… Їй-Богу, непогано виходило… Ненавидів… Сміявся, коли смішно було… Вареники їв… Душею товариства будь-якого був… Так про мене, принаймні, казали…
***
- Ну нарешті! Он і річка вже! Й острівець… Може туди гайнемо цього разу?
- Давай не зараз, добре? Так хочеться в наш затишний парк, до Мовчуна-Велетня…
- Тоді повертаймо біля каланчі, ти ж бо знаєш…
- От і прилетіли… Ти дивись, все на місці! І Мовчун наш!
- Не сміши мене! А куди ж йому подітися?
- Не знаю, але я чомусь непокоївся за нього… Втомився...
- Ще б пак! Не близький світ, із Африки самої!..
***
- Мамо, мамо! Хто це? Я його боюсь!
- Ну що ти, маленька, плачеш! Це ж камінь. Граніт, здається… Що це ти вигадала боятись!
- А чому у нього брови такі?.. І погляд насуплений страшний? Ну пішли звідси! Будь ласка!
- А знаєш, що у мене є? Ось, тримай, цукерочка. Як ти любиш.
- Не хочу цукерку!
- А що ти хочеш?
- Піти звідси.
- Настю, ну що ти вередуєш? Я так втомилася по магазинах ходити, на лавочці хочу посидіти. Куди ти мене тягнеш?
- Туди хочу, до фонтанів!
- А чим там краще?
- Там водичка жива! Вистрибує із трубочок таких залізних, знаєш? І з сонечком грається!
- От вигадала, так вигадала. Ходімо вже до твоєї водички живої…
***
- Зимно… Так різко похолоднішало…
- Черемха зацвіла! Вона завжди про зиму згадує…
- Ти куди?
- Погріюсь трохи…
***
- Теплий ти такий!
- Бо ще живий…
- Ой! А я гадав, ти не розмовляєш! Ми тут усі тебе Мовчуном-Велетнем називаєм! А ти живий, та ще й балакучий!..
- Я думав, люди це зрозуміють… Але вони мало що розуміють.
- Не переймайся через це… Вони поки що на такому рівні… Ні літати, ні думати…
- Біда, що вони завжди на такому рівні!
***
- Ну то що, збираймось?
- Пора. Але…
- Та говори вже, говори, що задумав! Бачу, щось тебе непокоїть…
- Тільки ти не відповідай одразу… Ти нічого не кажи одразу, добре?..
- Та добре вже, добре! Допитаюсь я сьогодні в тебе, що за секрет?
- Я запропонував Мовчуну з нами до Африки летіти…
- Отакої! Як оцей здоровило гранітний з нами полетить? Ти з глузду з`їхав на старості літ!
- Я все продумав! Ми на сьогодні ще тут залишимось… Дочекаємось ночі. А коли поснуть всі, він пішки до річки піде. А річку звати Бог не дарма. Вона щось придумає, я знаю!
- Знає він! А якщо не придумає?
- Вона ж Бог! І… мені обіцяла…
- Добре… Обіцяла вона тобі… Придумає щось… А… навіщо йому летіти?
- Бо він живий… А тут скам`яніє. Так само, якби й ми на зиму лишились!
- А як до сих пір не скам`янів?
- А того ніхто тобі не скаже… Трапляються дива на білому світі! Я знав, що ти не будеш проти…
- Та гаразд вже, гаразд! Тільки на один день, чуєш?..
***
Надзвичайний випуск новин!
- У місті N. за нез`ясованих обставин, уночі з 20 на 21 вересня, зник пам`ятник Тарасу Шевченку. За фактом злочину порушено кримінальну справу. Серед політичної еліти одностайності у цьому питанні немає. Дехто впевнений, що тут простежується рука Москви. Дехто звинувачує Вашингтон. Наразі ж про це нічого невідомо. Найцікавіше те, що пам`ятник щез разом із постаментом. А на місці його посаджена вишня. Аналіз грунту показав, що дерево це вивезено із села Моринець Черкаської області, де колись народився Великий Кобзар. Біля вишні стоїть табличка з написом:
- На цьому місці буде посаджено садок вишневий! Якщо хочете, щоб Шевченко жив…
***
- Цікаві факти із життя птахів.
Учені-орнітологи стверджують, що солов`ів у місцях західноафриканської зимівлі налічується за останні роки набагато більше, ніж у місцях їх постійного проживання. Різниця настільки разюча, що в Західну Африку послано декілька наукових експедицій, у тому числі, з України. Вони будуть займатись вивченням проблеми.
Учені-глобалісти наполягають на тому, що дана аномалія безпосередньо пов`язана з катастрофічним потеплінням клімату на нашій планеті.
Папуги жако, всім відомі своїм потужним інтелектом і здатністю до оволодіння людською мовою, вчергове вразили світову наукову спільноту. Понад тисячу екземплярів цього унікального виду раптово заговорили… віршами Тараса Григоровича Шевченка. Першими почули Кобзареві рядки у виконанні папуг місцеві жителі. Вони не знали перекладу, але гармонійним звучанням були просто зачаровані.
Українські вчені вважають, що даний факт є не аномалією, а закономірністю, ніяк не пов`язаною з парниковим ефектом та наявністю дір в озоновому шарі. Вони вже ініціювали збір коштів для спорудження пам`ятника Тарасові на африканському континенті.
Наостанок послухайте будь ласка, вірш нашого Кобзаря у виконанні африканського папуги Жако:
Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос — більш нічого.
А серце б’ється — ожива,
Як їх почує!.. Знать, од Бога
І голос той, і ті слова…