Заграють блюз... гарячий, вечоровий. Через Узвіз, між пагорбами в Низ він потече густим, духмяним трунком. До полинових вуст, солодким поцілунком торкнусь. Почуєш? Сновидно на карниз зійду і сяду поруч. Разом подивимося вниз і не злякаємося, ні. Отам, в каре вузькім, Господар Замку як стовп закляк у місячному колі. Але ж де тінь???
То буде ніч...липнева, горобина. Кресатимуть громи об стертий брук. А блискавиць симфонія, а візерунки? Дарунки чи трафунки ці зустрічі в Старому Місті, на цвинтарі, на Замковій Горі? Ми станем напувати спрагу. Каркне крук, що вже пора, та буде час до ранку...
І буде Світовид, світанком оповитий. В густім тумані втопиться Поділ. Мов сині мрії в золотавім човні вквітчані рястом сплинуть поночовні. На спомин нам полишать лише стіл з букетом хризантем в богемському горняті та келішками повними вина на соннім, соннім, соннім ґанку
Ще буде мить, помножена на пристрасть. Ще буде час, затиснутий у ніч. Ще буде блюз...тягучий, мед_виновий. Ще буде мостик мармуровий у патіо, герань на вікнах, посмішки і добрий сміх.
То буде Новий Світ, пречистий і здоровий. Шовкова нитка золота не рветься, вервечка долі в'ється упродовж сторіч, уставлена в життя тоненьку рамку...