Інколи, я жалкую про те, що колись вчинила... В такі хвилини думки постійно повертають мене туди, де вдіяти можна було б зовсім по-іншому. Докори сумління заважають повноцінно насолоджуватись життям. Мабуть, в цьому винна Совість…
Совість…
Але, що це таке?
Совість - це заклик…
Совість – це те саме, що істина.
Совість - це голос нашого істинного Я…
Совість – це індикатор реальності.
Совість — це внутрішній монолог, який відбувається у нашому мозку…
Совість - це колія вибору наших рішень і дій.
Совість - це той критерій, який дозволяє нам оцінити правильність або неправильність подій та вчиків, що відбуваються навколо.
Совість – це межі нашого внутрішнього світу, за які не можна переступати.
Совість або є, або її немає. Її не може бути наполовину... Якщо Совість є, то вона існує реально.
Людина народжується з чистою Совістю. Але, йдучи по життю і постійно стикаючись із спотвореними цінностями, вона може осквернити її.
Адже ми не ангели! Ми постійно грішимо, потураємо своїм слабкостям, і виходить, що чиста Совість - не більше, ніж ілюзія чи самообман.
Совість і Мораль дуже тісно пов'язані між собою. Але Мораль у кожної людини різна… Тому і люди в нашому суспільстві дуже відрізняються один від одного… Те, що для когось є нормою, для іншого – абсолютно недопустимо.
Ось так і живемо… з думками, які постійно нас переслідують, копаючись у своїх помилках і своїй Совісті.
Хоча… можливо, це і добре. Таким чином… ми ростемо… розвиваємось… стаємо мудрішими… ми починаємо усвідомлювати цей світ.
Я прекрасно розумію, що по життю завжди треба йти із чистою Совістю. Але…
Чи не заважає нам Совість жити повноцінним життям? ...творити? ...кохати? ...бути щасливими?
Чи не програмує вона нас?
Чи не псує стосунки з самими близькими? ...рідними? ...коханими?
Але… але… але…
Життя – одне… А час летить.