Історія четверта.Чудеса бувають!
Маміяна щезла, як і не було її…
- Напевно, пішла твоя Маміяна додому, - втішав, як міг, сестричку Назар.
- Не могла вона додому піти!
- Чому не могла?
- Бо у неї нема дому.
- У всіх є!
- А у неї нема!
- Лізко, хочеш за комп`ютером посидіти?
Це був неабиякий знак співчуття. Але Лізі ніщо, крім Маміями, не потрібне.
Коли прийшла ввечері мама, Ліза здалась їй такою засмученою, що вона швиденько зміряла їй температуру, дала гарячого малинового чаю, не зважаючи на те, що підвищеної не було, і вклала раніше спати.
- Ще цього не вистачало! - хвилювалась мама. – Захворіти саме тоді, коли школа починається!
Але зранку Ліза виглядала значно жвавішою, хоч і не надто веселою. Тому портфелик на плечі – і гайда до школи!
На усіх перервах точилися розмови про те, хто куди їздив, хто що бачив і про нечувану раніше властивість часу: спливати на канікулах за одну мить.
Тільки Ліза була мовчазною. Саша Завірюха намагалась її розвеселити то кумедним смайликом, що у великих кількостях малювала вона у спеціальному блокнотику, то смішними кривляннями живого обличчя, то потішними словами, які ліпила, як із пластиліну, відриваючи частинку від одного, частинку від іншого, зліплюючи в нове. Ось, наприклад, мух та метеликів вона називала «мухтеликами», чай із тістечком – чаїстечком, а квартиру, що перетворювалась на школу, коли до неї приходив репетитор з англійської мови – школтирою.
- Ви зателефонували до школтири. Ви помилились. Ви хотіли до квартири Завірюх, я гадаю, - відповідала вона, затискаючи собі носа, коли раптом телефонував хтось із її однокласників. – Зателефонуйте пізніше. На цей самий номер, окей?
Із тих Сашиних слів сміялись усі. А Ваня Вовк навіть записував їх у такий спеціальний зошит.
От і зараз Саша придумала новеньке. Спеціально для подруги.
- Ліз, знаєш, що таке компнікули?
- Канікули, проведені за комп`ютером? – здогадалась Ліза, майже не посміхнувшись.
У цю мить у клас зайшла Раїса Іванівна. Почався урок з письма.
- Увага! Відкрийте, будь ласка, ваші зошити. Вам потрібно переписати текст. Будьте дуже уважними та старанними.
Вона відкрила дошку. Ліза прочитала:
«Мама і Яна удома. Мама мила Ліну. Яна лікувала Таю. Тая – Янина маленька лялька.»
- Усюди Маміяна… А де ж вона насправді? – сумно міркувала Ліза.
- А ти чому не пишеш, Ліза Лещишина? – здивувалась Раїса Іванівна поверх скелець своїх окулярів.
- Я пишу, пишу, от тільки з думками збираюсь.
- Це правильно. Але збирайся з ними швидше!
Раптом у голову Лізі прийшла рятівна думка… І вона схилила голову над своїм зошитом.
…Письмо було передостаннім уроком. Коли після фізкультури Ліза зайшла до класу, там на неї уже чекала мама. Вона розмовляла з Раїсою Іванівною, що тримала Лізин зошит. А мама почервоніла, мов школярка, що не вивчила урока.
Уже вдома мама відкрила зошит і вголос прочитала:
- «Маміяна не вдома. Маміяна літає Удома Мамиліна, Янітая, Таяленька».Лізо, що це за маячня? Текст треба було просто переписати. Це все помилки, розумієш? І такі, що їх навіть порахувати неможливо!
- Помилки – це вікна, через які можуть увійти наші фантазії…
- Помилки – це вікна, через які може увійти наша безграмотність, - відрізала мама. – Така розмова має бути у нас останньою. Ти завжди була старанною дівчинкою. І будь нею. Ти вчинила негарно. Мені було соромно за тебе!
Ліза пішла у свою кімнату і гірко заплакала. Але не від того, що сказала мама. А від того, що план її зазнав невдачі. Вперше Маміяна з`явилась тоді, коли Ліза помилилась. Тому цей текст вона вирішила перекрутити вже свідомо. Щоб повернути Маміяну.
- Маміяно! Де ти? – шепотіла Ліза. – Повернись, будь ласка!
- Я тут по справах своїх відлучалась, - раптом почула вона знайомий діловий голосок.
- Маміяночко! Ура!!! Ура!!! – закричала Ліза.
- Щось сталось, Лізо? – відкрила двері мама.
- Це я так собі, мамо, не хвилюйся!
- Які новини? – поцікавилась Маміяна.
- Неприємності у школі! Потрібно було текст переписати, а я його перекрутила весь!!! – радісно повідомила Ліза.
- Це навіщо? – у голосі Маміяни зазвучала металічна нотка.
- Ти ж сама сказала, що помилки – це вікна, через які можуть увійти наші фантазії!
- Але ж я не сказала, що вони єдині вікна!
- Я просто хотіла… щоб ти повернулась… Дуже хотіла!
- Ну а як ти щодо завтрашнього спільного походу у школу?- трохи помовчавши, поцікавилась подруга.
- О, Маміяночко! Я ж усі канікули про це мріяла! Я хочу познайомити тебе з Сашею Завірюхою і з Ванею Вовком!
О шостій годині ранку Ліза вже будила маму:
- Мамо, вставай! У школу запізнимось!
- Лізунько, ще дуже рано! Я ще посплю! Тебе татко сьогодні до школи відвезе. Але і його також ще зарано будити.
Ліза з Маміяною вже встигли зробити ранкову зарядку, прийняти душ, з`їсти сніданок, який приготувала Маміяна, а тато все ніяк не прокидався. Тоді Лізі прийшла у голову чудова ідея: поїхати у школу самим.
- Мамо, мамо, а можна я з Маміяниною мамою поїду сьогодні до школи?
- А що, вона хіба також у твоїй школі навчається? – спитала, ледь відкривши очі, мама.
- А хіба я тобі не казала?
- Добре, Ліза. Тільки при умові, що ти мене більше будити не будеш! – відповіла та і тут же заснула знову…
А Ліза з Маміяною побігли по сходах униз.
За хвилину вони вже були біля школи. Маміянин суперкар і не такі відстані долав миттєво. Коли Маміяна зменшилась, Ліза обережно взяла подругу у кишеню.
- От би і собі навчитись зменшуватись та збільшуватись, - думала вона, підіймаючись на другий поверх до свого класу. Вони з Маміяною сьогодні були першими.
Клас був порожнім та абсолютно тихим. На учительському столі вже лежала пірамідка із двох купок їхніх зошитів та окулярів Раїси Іванівни. А це значить, що учителька десь неподалік.
Раптом щільно зачинені Лізою двері відкрились навстіж. І до класу увірвався знайомий дзвінкий кумедний голосок:
- Що за тиша? Це п`ять хвилин слухання мухтеликів?
- П`ять хвилин слухання мухтеликів було п`ять хвилин тому! А зараз плачевні наслідки цього небезпечного заняття! – відповіла подрузі зі сміхом Ліза.
- А чим же воно таке небезпечне? – спитала Саша Завірюха, зайшовши врешті-решт до класу сама. – Адже навіть Раїса Іванівна весь час просить: слухайте мухтеликів, слухайте мухтеликів!
- А тим, дорога подруго, що мухтелики виявилися ніякими не мухтеликами, а мухами цеце і тепер усі похворіли на сонну хворобу!
- Крім нас?
- Нам страшенно повезло, тому що ми спізнились на п`ятихвилинку слухання, а їм - ні! їх повезло швидмогою!
- Іноді стають у пригоді несподівані речі, - донеслося повчальне із Лізиної кишені.
Саша Завірюха просто підстрибнула на місці від несподіванки.
- Хто це?!
- Сашо, тільки нікому-нікому, чуєш?! – благально зашепотіла Ліза. – Ось познайомся!
І вона витягла із кишені Маміяну.
- Сашо, привіт! Рада з тобою познайомитись! Я Маміяна.
- Єсс! Єсс! Я так і знала! Так і знала, що чудеса бувають!
Маміяна радісно всміхалась. Але розмову прийшлось відкласти до кращих часів, бо в клас почали забігати, заходити і навіть застрибувати Лізині та Сашині однокласники. З`явилась Раїса Іванівна. Подзвонили. Гамір утих…
Здавалось, час зупинився, і саме на уроках.
На математиці, одначе, сталася приємна несподіванка: у клас зайшла директор школи Любов Захарівна. Вона помахала рукою зверху вниз, щоб учні продовжували сидіти і писати свої приклади.
Але усі весело посхоплювалися зі своїх місць, застукали, загрюкали, на підлогу посипались якісь дрібні предмети, книжки, пенали. У Вані Вовка впав стілець, а Фіма Заєць упав сам.
- Що це у вас там, землетрус з амплітудою 9 за шкалою Ріхтера? – поцікавилась Маміяна
- Ні, це директорка зайшла, - прошепотіла Ліза. – Вона тут найголовніша…
- А-а-а… Тоді зрозуміло.
- Дітки, - звернулась Любов Захарівна до учнів, - я бачу, у вас тут цікаве завдання у зошитах із математики. От ви його і продовжуйте. Вашу Раїсу Іванівну по терміновій справі я попрошу піти зі мною на декілька хвилин. А до вас велике-велике прохання: не вставайте, більше, будь ласка!
Як тільки двері за ними зачинилися, Саша Завірюха уже була біля Лізи. Покликали вони і Ваню Вовка. Втрьох вони дружили ще із дитячого садочка і так, що навіть передружили своїх мам між собою. Між ними ніколи не було таємниць і, навпаки, купу таємниць вони мали від усіх інших. Так що ніхто і не здивувався, коли побачив тісний кружечок із Лізи, Саші та Вані й почув їх змовницький шепіт та сміх. Ніхто навіть подумати не міг, що їх дружне кільце – навколо ще однієї, дуже дивної особи.
Тепер трійка-четвірка розмірковувала, як влаштувати так, щоб мами відпустили їх сьогодні зі школи з Маміяною.