С украинского http://proza.ru/2011/04/05/1317
Вот муравей. Моя спина для него как Независимости иль другая площадь,
Карабкается по хребту, вроде как по спуску Андреевскому - выход ищет.
Что до меня – так зря. Разбрасывать камни-любовь и тому подобное,
Как и собирать - нет смысла. Потому что ни её, ни смысла вообще нет.
Потому что осталось мало, а ведь главное - эта сгустившаяся зелёная тишина,
Потому что слова, как лисички, нанизываю на длинный ожидания шнурочек,
Потому что гнёздышко последнее худенькими лапками выплетает мышь,
Как бабушка половину носка, всё не успевает – жизнь вылетает пробкой
Или фанерой, или чем там ещё – суть не в том. Пролетает, и прорастают дети,
И прирастают, как деревья столетние, а я без корня, а они держат
За ноги крепко - оплетают, и не дают упасть, и не дают лететь,
И соломенное лето, и сны полынные, а потом медовые - ещё медлят,
И муравей, который потерялся между Сциллой и Харибдой грудей девичьих,
Запыхавшись, оглядывается, раскладывает палатку - и замирает,
И долго смотрит в небо - а вдруг Господь передумает - и захочет -
И подаст ему - маленькому - свою последнюю тонкую соломинку?
***
Це - мурашка. Моя спина для неї як Незалежності чи яка інша площа,
Вона дереться хребтом, неначе узвозом Андріївським – вихід шукає.
А як на мене – даремно. Бо розкидати каміння-кохання тощо,
Як і збирати – немає сенсу. Бо ні його, ані сенсу узагалі немає.
Бо залишилося мало, а проте – головне – ця загусла зелена тиша,
Бо слова, як лисички, населяю на довгу чекання шворку,
Бо кубельце останнє худенькими лапками виплітає миша,
Як бабуся половину шкарпетки, бо не встигає, бо життя вилітає корком
Чи фанерою, чи чим там іще – то не суть. Пролітає, і проростають діти,
І приростають, як дерева столітні, а я без коріння, а вони тримають
За ноги міцно – обплітають, і не дають упасти, і не дають летіти,
Та солом’яне літо, і сни полинові, а потім медвяні – іще тривають,
І мурашка, що загубилася поміж Сцилли-Харибди грудей дівочих,
Захекано озирається, розкладає намет - і робить зупинку,
І довго дивиться у небо – а раптом Господь передумає – і захоче –
І подасть їй – маленькій – свою останню тонку соломинку?