Автомобіль кривуляв знайомими з дитинства вуличками, весело підстрибуючи на бруківці. Залишилась ще одна гірка, котра звертала до маленького провулку на три обійстя. Тут починались бабусині володіння. Червона та біла черешня простягали важкі кетяги, рясно обліплені ягодами, просто на дорогу: «Пригощайтесь, люди добрі! Смакуйте на здоров’я!». Дідусь навмисне посадив кілька дерев при шляху. Від їх села до Майдану ще кілометра два пішки крокувати під пекучим сонцем. Тож нехай перехожий закропиться і подальша дорога значно легшою буде.
Сережки із ягідок-перлинок одразу вдягались на вуха Тетянки. Велика солодка шовковиця, виблискуючи строкатими шишками, уже зустрічала малу модницю біля воріт. Залишалось видряпатись на дах льоху та просто ротом зривати з віток налиті плоди. Ніжні пухирці лопались під натиском і густий сік розтікався по губах, напомаджуючи їх. Ця бордово-фіолетова краса не змивалась по кілька днів.
П’янкий аромат стиглих ягід малини спокушав, дурманив та манив у густі зарослі. Звідти Таня виходила з подертими руками, пожаленими кропивою ногами, але тут же забувала про неприємні відчуття, натикаючись на кущі аґрусу. Крізь прозорі кришталеві стінки смарагдових кульок просвічувались меридіани гладких чорних зернят. З хрускотом розкушуючи волохаті діжечки, висмоктувала з них терпко-солодкий нектар, аж до появи оскомини на зубах.
Бурштинові краплинки застиглих вишневих слізок – ще одні улюблені ласощі. Обережно відривала від стовбура клейкі ляпки дивовижних форм. Тягуче желе всередині твердої оболонки надзвичайно приємне на смак.
Грона винограду ніжились у прохолодному затінку, час від часу вигулькуючи із листків, пускали сонячні зайчики.
Щедрі дари бабусиного саду дарували райську насолоду. М’який медовий аромат кульбаби гармонійно переплітався з густим запахом акації. Ноти жасмину додавали гостроти чарівній квітковій мелодії з романтичними акордами поетичного бузку. Витончений дует розкішної троянди та чуттєвої м’яти заворожував, огортав дивовижною легкістю, наповнював радістю та безцінним відчуттям цілісності буття.
Висока трава лоскотала і пестила, ноги з насолодою пірнали у лагідні хвилі зеленого озера. Поки Тетянка плела вінок із кульбаби, Сонечко зручно вмостилося на комірі плаття у вигляді живої брошки із чорними цятками. Цвіркуни перегукувались між собою, пахучі квіти кликали до праці бджілок-трудівниць. Бджолине дзижчання нагадувало дівчинці, що пора і їй бігти допомагати бабусі.
* * *
Молодий гусак залицявся до гусині. Розпустив пір’я на хвості, наджинжурив холку, вигинаючи довгу шию, грайливо пощипував, підіймав і розгладжував пружні пір’їнки, забираючись у затишні впадини з м’яким пушком. Гуска у відповідь ніжно пригорталась і лестилась, турботливо причісуючи свого кавалера. Їх голови час від часу зустрічались, тремтливо насолоджуючись близькістю, млосно завмирали.
Звук мотора порушив пануючу ідилію, стривожив птахів, котрі мирно лежали в траві під шовковицею, перервав розмірений плин їх ситного безтурботного життя. Наполохані гуси голосно загелкотали, зірвались з місця, захлопали крильми, намагаючись з розбігу піднятись в повітря. Та вгодовані туші тягли донизу, птахи смішно грохались на широко розставлені лапи, і за інерцією ще деякий час незграбно бігли, перевалюючись, підлітали і падали, розчепіривши крила.
Бабуся, почувши гамір, вибігла до хвіртки:
– Гуси – то найкраща сторожа. Варто комусь чужому забратись на нашу гірку – вони такий ґвалт здіймають, що Султану й робити нічого.
– Воно й видно, як дременули врізнобіч ваші вартові, – посміхнувся Максим.
Султан радісно теліпав хвостом та поскулював від нетерпіння.
– Нарешті вирвались з чіпких лап міста. Погляньте, краса яка! Дай, хоч обійму тебе, Максиме. А виріс то як! Уже й матір перегнав, – очі бабусі випромінювали щастя, розбризкуючи його повсюди. – Переодягайтесь з дороги і хутчіш до столу. Пообідаємо швиденько та й у сад. Абрикоси вітер позривав – земля усипана.
У свої вісімдесят п’ять бабуся зберегла надзвичайну працездатність. Вона не дозволяла собі сидіти без діла, завжди щось робила. До цих пір бабуня самостійно обходила пів гектара землі, причому, все в неї в ідеальному порядку. Шкода, що після смерті дідуся пасіку довелось продати. Але плодові дерева щороку нагадують про нього щедрим урожаєм. Будучи родом із півдня, дідусь навчився в центральному регіоні вирощувати дині й кавуни. У нього приживались рідкісні сорти винограду. Жива огорожа з акації та вишняку, посаджена довкола ділянки, захищала від весняних заморозків тендітні абрикосові та персикові дерева.
Квадратні ділянки капусти, рівні акуратні прямокутники моркви, стрункі смужки цибулі, шеренги часнику – цей дивовижний геометричний дизайн створила бабуся. З-поза пишних ялинок кропу виглядала задиркувата селера, неслухняні скуйовджені кучері петрушки стирчали в різні боки. Відвойовували право на територію листки шпинату та розложистий салат. Зелений горошок по-козацьки закрутив вуса та поскрипував наповненими стручками. Квасоля безсоромно плелась по кукурудзі, спаржа вперто дерлася на просо. Гарбузи, кабачки, помідори, перець, баклажани поки що однаково зелені. Та якими барвами замайорить, коли достигне, це яскраве різноманіття бабусиного городу!
І огірочки, й бурячки і редис – кожна рослинка відчувала на собі тепло й турботу дбайливих рук моторної господині.
Бабуся залишалась такою ж живкою та проворною. Прокидалась на світанні, ніколи не лягала вдень, примовляючи: «Старість мене у ліжку не застане. Нехай ще побігає за мною». І все ж, роки брали своє. Вона стала швидше втомлюватись, і Таня вкотре порушила наболіле питання:
– Бабцю, навіщо Ви себе так перевтомлюєте? Не насаджуйте стільки картоплі. Вона ж зараз копійки коштує, можна готової купити.
– Та як же, Танечко? А що люди скажуть? Де ж це бачено, щоб бур’яни росли! Поки можу буду біля землі ходити. А вона постійно рук потребує. Та й не порівняється домашня городина з придбаною на базарі. Вечоріє уже. Беріть-но кошики і гайда в сад. Максиме, драбину прихопи, – спохватилась раптом.
Абрикоси задиркуватими веснянками промінились на траві, радісно підставляючи сонцю рум’яні щічки. Великі плоди палахкотіли на деревах, немов святкова ілюмінація. Максим вправно наповнював корзини ліхтариками-світлячками. Таня проводила відбілюючу процедуру, очищаючи від вогняно-рудого ластовиння траву.
З трепетом доторкнулась до ніжної оксамитової шкірки, стулки оранжевої мушлі прочинились, звідти вистрибнула кісточка і накотив хвилею, залоскотав ніздрі пульсуючий дражливий аромат із присмаком дитинства. Стигла соковита м’якоть танула у роті, пробуджуючи спогади про минуле, бадьорила, наповнювала дивною енергією, сплітаючи воєдине хвилини теперішнього та тривку загадковість майбутнього.
І раптом, як колись, захотілося набрати повні груди чистого свіжого повітря і прокричати щодуху:
Iди, iди, дощику!
Зварю тобi борщику
В полив'янім горщику!
А потім побігти босоніж по траві, підставляючи обличчя теплим краплинам. Підняти руки до неба і закружляти так, щоб коротенька спідничка підлетіла, затріпотіла хвилями, задзеленчала срібними переливами лугових дзвіночків.
Дощику-дощику, лий, поливай,-
Наш золотий урожай умивай!!!
Продовження http://www.proza.ru/2016/07/26/1186