Артурові Сіренкові
Вірші химерні
виводила моя рука
на рисовім папері
у двері того світу стукав я
ще не просвітлений
ще хворий духом...
У вухах джміль дзижчав
(як добре, що не муха)
Я слухав те як музику Небес.
На білу лілію, на лотос позирав.
Не зчувся як прийшло самадхі
і двері відчинились...
Де я? запитав...
Пожди, мій Сину, не спіши
все зрозумієш скоро,
а зараз спи!
Доволі ти страждав...