Мій Грааль
І
Вулиці…пішоходи… машини…будинки… Я йду і бачу все це, ніби відірвано від себе, неначе я не належу до цього світу. Таке відчуття, що я привид, якого ніхто не бачить.
«Камо грядеши?» - питаю себе. Куди я так поспішаю? Неначе невидима сила веде мене, манить. І раптом я розумію, що не просто іду, а шукаю. Шукаю те, що зробить моє життя повноцінним, шукаю підказку, відповідь на питання. Я вдивляюся в обличчя перехожих і шукаю в них відповідь. Але відповідь на що?
Я розсипалась на шматочки, мене, такої, яка була, вже нема і, мабуть, не буде. Клята відносність постмодерністського суспільства – вона мене розірвала. Право на існування будь-якої думки дезінтегрувало мою свідомість. Я шукаю істину, хоча розумію, що її нема, я намагаюся вивести середнє арифметичне усіх теорій, але не можу, я хочу знайти точку, в якій перетинаються усі лінії всесвіту, але її нема.
З дитинства мене мучить питання, хто такий Бог. Я знаю, що Він є, але яка в нього форма і що він хоче від нас? Євангелію від кого вірити? Марії Магдалени? Луки чи Іоанна? Чи є святі насправді святими? Якщо віра в душі, то навіщо церква? Де ж істина?
Я вдивляюся в очі кожного, хто проходить повз мене і намагаюся здогадатись, чи думає ще хтось про цю істину в полоні бетонних джунглів? Не знаю…Може, я божевільна, але не зупинюсь, доки не знайду те, що шукаю, хоча не знаю, що саме шукаю. Я відчуваю це, але на слова воно не кладеться.
Сьогодні особливий день. Він повинен відкрити мені очі. Я знайду символ, думку, об’єкт, істоту, слово – те, що криє в собі правду, що дасть мені силу.
Я йду звичним маршрутом по Червоноармійській до Хрещатика, через Маріїнський парк туди, де оживає душа, де лежить моє серце, де радіють мої очі і де я розумію усмішку Джоконди.
Дзвін…блискучі куполи…троянди…дзюрчання джерел і солодкий подих вітерцю…я тут, я знову тут. Преподобні отці Печерські, моліть Бога про нас грішних.
Ближні печери…я неначе вдома…церква преподобного Варлаама і його ікона, з якої очі дивляться на мене то суворо, то з добротою. Я закриваю очі і бачу, що він стоїть біля мене, в чорній мантії з покритою головою. Я особливо відчуваю Варлаама. Я блукаю печерами і прошу святих отців, щоб дали мені розум пізнати істину.
Трапезний храм – величний, багатий. Там, на престолі в олтарі стоїть священний Грааль. Грааль…Грааль…рааль…ааль…аль – шепотом пішла луна. Грааль – саме та чаша, з якої пив Ісус на Таємній Вечері.
У олтарі завжди особливе світло, сяйво, ніби неземне, що йде від престолу, де Грааль. А в чому сила цієї чаші?
Пам’ятаю, як я була у відчаї і хотілось мені з Богом говорити, хотілося почути його поради. Відкрила я Новий Заповіт навмання - євангеліє від Св.Матвія : «Як побачили ж учні, що йде Він по морю…Петро ж відповів і сказав: «Коли, Господи, Ти це, то звели, щоб прийшов я до тебе по воді». А Він відказав йому: «Іди». І, вилізши з човна, Петро став іти по воді…Але, бачачи велику бурю, злякався і почав потопати… І зараз Ісус простяг руку й схопив його, і каже до нього: «Маловірний, чого усумнився?»».
На Таємній вечері Ісус сказав: «Оця чаша – Новий Заповіт у моїй крові, що за вас проливається». То, виходить, що Чаша є Новим Заповітом, а точніше його символом, ідеєю про те, що треба любити свого ближнього, як самого себе, прощати усім і не творити зла.
І тут я зрозуміла, що головне – віра. Та оскільки це є абстрактним поняттям, людина створює його матеріальне уособлення. Людина – візуал! Щоб повірити, треба бачити. Грааль – це символ віри і спасіння, символ очищення і прощення.
Хліб та вино – це метафора тіла та крові Ісуса, що він їх нам заповів на спасіння.
А сила Грааля у відсутності сумнівів, у великій та глибокій вірі, яку не мав Петро, що йшов по воді та став потопати.
Коли є віра, то можливо все. Ісус казав, що якби наша віра була завбільшки, як хоча б гірчичне зернятко, то сказали б ми горі, щоб вона розійшлася і вона б це зробила. Але людина – фетишист, грубо кажучи, - їй потрібен Грааль, як чаша, але вона не усвідомлює, що прагне отримати не цю річ, а те, що вона в собі несе – спасіння.
Грааль дає силу тому, хто вірить у це. Неважливо – оригінал чи копія, важливо - віра чи сумнів. Людовик IV лікувався картинами, він прикладав їх до хворого місця – людині потрібен артефакт. Саме тому існують ікони у християнстві. Саме тому у будь-якої теорії є символіка.
На Таємній вечері Ісус провів перший оригінал обряду Причастя, яке відкриває людині шлях до досконалості.
Грааль погубить тих, хто шукає його, як золото і спасе шукачів духовного багатства, яке він символізує.
ІІ
Ідея Святого таїнства Причастя не дає мені спокою. Вино і просфора в чаші. Чому саме вино? Тому що воно червоне і тому схоже на кров. У чаші може бути лише чиста кров – Христова. Але чому Ісус створив такий ритуал очищення, що нагадує ідею канібалізму. У давні часи існувало таке вірування, що сила і енергія тварини чи людини, яку з’їли, передається споживачу. Така ідея, можливо, і лежить у основі Причастя – приймаючи чисте тіло і кров у себе, ми уподобляємося Христу.
Можлива така версія, що таїнством Причастя Ісус хоче нам нагадувати щоразу, що ми його розіп’яли , тим самим здійснюючи писання пророків та волю Божу заради спасіння свого. Спасіння полягає в тому, що через Христа, через таїнство, запропоноване ним, ми можемо очиститись і отримати шанс потрапити до Царства Небесного
Бог створив людину за своїм образом та подобою. Це означає, що кожен із нас – це копія Всевишнього, що ми маємо такі ж можливості, як і Бог. Але ми не можемо їх використовувати, бо розум затьмарився через гріхопадіння. Причастя – це шанс прозріти і знайти істину. А Грааль і є істина, яку Бог від нас закрив через наші гріхи. І лише з Причастям ми можемо наблизитися до неї. Це цілком логічно, адже дане таїнство – не просто ритуал, не просто частина Божественної Літургії – це шлях до самопізнання і самовдосконалення. Адже Причастю повинен передувати піст, що являє собою систему, завдяки якій людина має шанс знайти себе богоподібну. Піст передбачає не лише утримання від їжі, але й утримання від утіх земних духовних і тілесних. Людина думає, переоцінює свій спосіб життя, молиться, робить висновки і вирішує відмовитися від того чи іншого та удосконалювати якості особистості, які проповідував Ісус.
Таким чином людина наближається до Бога, відкриває можливість бачити те, що він створив, адже це і є істина. Істинним є те, що створив Бог і те, який смисл він уклав у це. Під шарами людських інтерпретацій неможливо побачити той світ, яким він був створений. Уподібнюючись Богові через таїнство Причастя ми розгортаємо істину з інтерпретативних обгорток і добираємося ближче до серцевини, маючи шанс зрозуміти те, що побачимо.
Я давно хотіла причаститись. Я тут, у трапезному храмі святої Лаври. Руки складені на грудях хрестоподібно і я іду до чаші. Вона виблискує золотом, а я шепочу: «Грааль, Грааль, мій Грааль».
Я взяла собі кави і пішла в парк, мій улюблений парк Слави, з якого відкривається чудовий краєвид Києва.
Думки ідуть до голови, а нема де записати, хоча…
«Ось суть любові: робити щасливими того, кого любиш, і отримувати від них щастя в знак подяки. Адже посмішка, яку ти подаруєш ближньому, набагато цінніша ніж самозадоволення за його рахунок. Егоїсти платять велику ціну за своє возвишення над іншими – самотність.
Біблія – це мораль творця, це опис життя, яким Він його хоче бачити. Порушуючи правила, встановлені Богом, ми ображаємо його, показуємо свою самовпевненість. Як наслідок, серце Господа закривається перед нами. Але він любить і чекає, доки ми зрозуміємо свої помилки і прийдемо до нього просити пробачення. Він обов’язково простить. Він, насправді, не гнівається, а розчаровується в нас, так само, як ми розчаровуємося в друзях, що зраджують та діють проти нас. Хто винен у твоїх бідах та розчаруваннях, о нещасна людино? Що сієш – те і жнеш. Чи змушує тебе хтось діяти так чи інакше? Ніхто, окрім тебе, не вирішує, куди йти. Бог нас ставить на перехрестя тисячі доріг, він пропонує вибір, а обирати – це вже твоя частка. Будеш іти дорогою Божою, то він буде поруч і завжди підтримає. Будеш іти дорогою, де Бога нема, то й сам за себе стоятимеш, не прийде він на допомогу, бо не почує твій плач, адже нема Його там. Ти сам обрав свою долю».
«Коли думки у людини хороші, то і діла теж. Не треба нікого вчити, Бог сам навчить, покладись на нього, Він знає свою справу. Не плати злом за зло, Бог сам заплатить мудрою монетою, бо кожному воздасться по ділам його. Не хвались, Бог сам покаже твої достоїнства, де треба. А ті, хто самі себе хвалять – виставляють себе на всезагальне посміховисько. Не намагайся здаватися більшим, ніж ти є насправді. Хатинка, уявляючи себе хмарочосом, не стане такою, а виставить себе на посміховисько».
IV
То ж у чому істина? Істина у людині, бо саме вона надає тому чи іншому предметові сакральності. А що шукала я? Я шукала кнопку. Так, саме її – таку собі зелену кнопку, яку натискаєш і все змінюється, і враз килимова доріжка показує шлях до того, що дає сили, що надихає. Я шукала свій Грааль – а він, дійсно, у кожного свій. Я його знайшла – це був пошук мобільного телефону по всій кімнаті, коли він у тебе в руці.
Мій Грааль – це Хрест із розп’яттям, якого я намагаюсь ніколи не знімати з шиї і який дає мені віру в удачу, сили, енергію та упевненість, що я захищена.
Мій Граале, я тебе люблю. Ти в мені, ти завжди зі мною і лише для мене.