В старій коморі запах пилу,
тут ніби зупинився час (затертий образ, без образ сприймаю я твоє бурчання, Друже). Он подивися: чорнило висохло у слоїку закритім. Критично-пильне око помічає струни на гітарі, що висять як руки втомленого хлібороба. Після вечері у сімейнім колі всі мовчать... і навіть соловейко на кущі ясмину стих... Послухаймо і ми цю тишу благодатну. Затихнім на якусь хвилину. Чи варто? Час покаже...
А на старім горищі протяги гуляють
і заглядає небо крізь розбитий шифер. І загубили ми ключі до шифру, не можем прочитати як вийти з кола, яким нас обвели ці безкінечні "обов'язки перед родиною та дітьми, "так треба"-ритуали, гріхи(бо "ви народжені в гріхах як в сливах), промови падре із амвону та відповідності дрес-коду і ще, і ще ці сотні рук, які тримають крейду...
А у старім садку дозріли груші.
Ти чуєш як ронять їх дерева, як листя шелестить, як їжаки потупотіли по споришах, куди плоди сховались? Ти бачиш як Зоря зійшла? Насправді то вона заходить услід за Сонцем, за Ярилом. Я думаю у них давно роман...
Ти відчуваєш запах флокс і матіоли? Все це для мене ніби музика d'amore.
"Ti amo" промовляє Вечір.
"Ti amo" Ніч відповідає ...