Казка для малечі
==================
Ведмедик був маленький, але дужий. Овва! Цей дужий малюк завжди боявся застудитися. Навіть коли сяяло сонечко, він йшов гуляти в товстих шкарпетках та з величезною дощовою парасолькою.
Тато й мама завжди пояснювали йому, що дощу не буде, що вони слухали шість прогнозів погоди, що смішно на осонні носити вовняні шкарпетки. Але ведмедик боявся застуди і тільки відмахувався лапкою.
Лісові звірятка сміялися з нього. Якби він не був ведмедем, то йому було б непереливки: усі казали б йому в вічі, що він боягуз та нічого не вартий хлопець, а його парасолька смішна та безглузда. Але ведмедик був більшій за всіх малят, то вони говорили задерикувато, але півголосом:
- Великий. Та дурний і боязкий. Боїться застудитися в спеку, ви чули? А його парасолька – бачили? В неї ручка, як великий гак. Ха-ха-ха! - і втікали з усіх лапок та ніг.
Не дуже люб`язно і дуже образливо, чи не так? Але ведмедик був дуже лагідний і не вмів різко відповісти на такі слова. Тому він гуляв один однісінький.
Навесні він натягував дві пари шкарпеток, надягав теплий кожушок. Ну, й, звісно, брав свою парасольку. Найбільше любив гуляти берегом великого озера. Вздовж доріжки бачив перші квіти: первоцвіт, проліски та крокуси. Але він не чіпав їх, нехай собі ростуть.
Влітку кожух зоставався в шафі, але шкарпетки і парасолька мандрували разом з ведмедиком. Він нахилявся за крихітними, але запашними суницями. Або заглиблювався в духмяні зарості чорних порічок, де іноді полохав дівчаток з кошиками. Вони вищали "Ведмідь! Ведмідь!" та втікали, а ведмедик розгублено казав:
- Авжеж, ведмідь. Ну то й що?
З часом дівчата переставали вищати й навіть віталися з ведмедиком:
- Доброго ранку! Солодких порічок та гарних квітів!
Але пізно восени він захворів. Сумно було лежати та дивитись на парасольку, яка теж сумувала в кутку. Минуло три тижні, почалася зима та перші морози.
Як не дивно, ведмедик нарешті почувався здоровим. Він визирнув з теплої хатки, яку усілякі невігласи звуть ведмежим барлогом. Що за гарний день до прогулянки! Але треба одягнутися. Кожушок, шкарпетки, ще одна пара і ще, парасолька - і, як завжди, до озера.
Він жваво йшов доріжкою, яку, мабуть, протоптали рибалки, та з насолодою втягував свіже повітря. Солодке та льодовате, але яке смачне! Справжнє морозиво!
Та що це? Ведмедик почув хлюпотіння й жалісні вигуки. Хтось кричав щось незрозуміле. Ведмедик усміхнувся: так колись вищали дівчатка з кошиками. Мабуть, і зараз хтось його побачив та злякався.
Але він миттю схаменувся. Ні суниць, ні порічок. Зима, мороз, річка, вкрита кригою, рибалки у ополонок. Щось трапилось?
Ведмедик почав прислухатися і зрозумів, що кричали не "ведмідь", а "рятуйте". Він прожогом збіг до берега озера і побачив, що у ополонці борсається зайчисько з великими білими вухами. Поряд на льоду вудка та банка з черв`яками. Ведмедик простягнув парасольку та підчепив утопаючого за пояс.
- Не бійся, не ворушись! Ну, все добре скінчилося.
Добре? Ой-ой! З одежі нещасного зайченяти струмками текла вода та застигала на морозі кригою!
Ведмедик миттю стягнув з бідолашки мокрі одяг та взуття і надягнув на нього свої кожушок та шкарпетки. А після цього розкрив парасольку, влаштував в ній зайченя та потяг його на імпровізованих санчатах додому.
Зайчик трішечки застудився. Малий ведмедик мав серйозний бронхіт. Але лісові лікарі лікували його з усіх сил і, як кажуть, він став на ніжки. З тих пір ніхто не сміявся з ведмедика. Навпаки, його називали кмітливим та сміливим. Навіть коли він брав з собою дощову парасольку у найясніший день, усі звірі і звірята милувалися:
- Яка гарна парасолька! Це дуже корисна річ.
Виявилося, що у ведмедика багато друзів. А маленький зайчик навчив ведмедика рибалити, і вони поверталися додому з чималими рибами у відерцях. Але були дуже-дуже обережні на льоду.