-І п'ять хвилин пройшло. І біль також пройшла... Немов рукою. Чия вона була? Моя, твоя? То гра уяви, чи насправді?
-А голос мій уявний? А тіло-лук? А стріли золоті? А світло смарагдове від очей уявне?
-Де грань тонка між образом і словом, між думкою і вчинком?
-Вчиняємо в діжі опару і ставимо в тепло... Любов шукає пару, а річка пару віддає, бо ніч така холодна, і хто її зігріє як не вода, яка кохалася з Ярилом з самісінького ранку аж поки вечір не стриюдив їх дует (дивак він завжди невпопад, як той Пилип, що з конопель)...
-Чому завжди отак? Ніколи прямо. Мереживо плетеш. Слова, метафори, загадки...
-Тому що світ такий. Тут все не одназначне. Тома Аквінський, Блез Паскаль, Декарт і Ньютон уже давно не актуальні щоб пояснити речей природу та людей. Коханий друже, два фотони навіки почуватимуть одне, якщо між ними те, що ти КОХАННЯМ називаєш...