Сьомий Янгол

Валентин Лученко
Їй янгол явився на сьомому місяці.
Вуста посміхалися. Голос мовчав.
Та очі його говорили:
"Вже скоро народиться Син.
Він буде розумним і добрим.
Він буде вродиливим і синьооким.
З волоссям як ніченька темним,
з вустами як вишні з небесного саду.
Збулося у сьомім житті, те що янгол Четвертий тобі напророчив.
Ти будеш любити його до безтями,
не менше ніж батька його ти кохала.
А зараз поспи, відпочинь!
Забудь до пори, що сказав тобі зараз.
Поспи, моє серденько, дай мені ковдру поправить..."



Янгол:
волосся зелене, і руки – трава.
Рястом прикрасив хітон свій багряний.
Диких тюльпанів нарвав оберемок.
Бачиш на луках поволі іде?
Сяйво до неба його золоте.
Хочеш торкнеться тебе
і струмочок життя побіжить в русельце нове?
Ти хочеш, Кохана?


Янгол:
волосся біле-біле як сніг в Антарктиді
і руки жилаві, і пучки рожеві і м'які...
Такі ти цілувала? Такі він цілував?
То янгол був на білій ковдрі,
знеможений любов'ю,
якої мало хто у Піднебесній знав?
А може то був сон, солодке марення,
навіяне єретиком, тим Чоловіком,
якого ти пізнала, щоб більше
не торкнув ніхто ні лона, ні грудей, ні живота
окрім його та Янгола,
який для тебе буде завше
Сьомим...