Серед лісу, на старенькій липі, мешкала родина бджіл, а під деревом, на землі, жив тетерук. Був він немолодим і постійно чимось незадоволеним.
- Знову гудуть, - бурчав вранці на бджіл.
- Ми, дядьку, летимо нектар збирати, - привітно пояснювали сусіду смугасті комахи.
- І чого їм вдома не сидиться? – знизував крилами птах.
Працьовиті бджілочки на непривітний характер сусіда не зважали, а при потребі завжди йому допомагали.
Одного ранку, як завжди, смугасті полетіли збирати нектар.
І тут до дерева підійшов ведмідь.
- Зараз я досхочу поласую медом! – облизнувся, лізучи на дерево.
«Ти ба, до бджіл «гості», - єхидно хмикнув тетерук. - Так їм і треба, а то літають тут – дзижчать…»
Коли працелюбні комашки повернулися, то побачили, що всі їх запаси знищені…
- Як так, - допитувалися бджілочки в тетерука. - Чому ви на допомогу не покликали? Чому галас не здійняли?
- Я спав і нічого не чув, - пробурмотів птах.
- От безсоромний, - хитали головами лісові звірята. – Бачив, що сусідів грабують і ні слова не сказав!
Минув час, працьовиті бджілочки знову назбирали багато меду й про прикрий випадок більше не згадували.
Аж раптом, одного дня, лісом пронеслася звістка:
- Мисливець!
- Ховайтеся хто де може!
Бджілочки підлетіли до тетерука:
- Ховайтеся, дядьку! Лісом ходить мисливець!
- Не можу, нездужаю я… - ледь-ледь вимовив птах. – Видно щось не те з’їв учора. Недобре мені.
- Але якщо він вас побачить – не пошкодує! – схвильовано гуділи комашки.
Тетерук, ледь підвівши голову, простогнав:
- Будь що буде… Мені й підвестися несила…
«Ні, так не можна! – вирішили бджоли. - Треба сусіда рятувати!»
І тільки мисливець наблизився до гнізда тетерука, його оточили комахи.
- Геть звідси! – задзижчали. – Геть, бо покусаємо!
Чоловік спочатку відмахувався, та коли побачив, що смугастих стає все більше й більше, дременув навтьоки.
- Дякую, друзі, - розчулено вимовив тетерук. – Якби не ви, не бачити мені більше сонечка.
З тих пір не було в лісі кращих сусідів, ніж тетерук і бджоли. А хіба могло бути інакше?