В моєму Місті тисяча світів переплелися...
У химерній в’язі тут Сходу письмена Атлантам повгинали в’язи...
Європа засила сватів
та Місто дивиться на Полудення,
в Дике Поле
В моєму Місті тисячі доріг ведуть в безвиході в безодню
Середохрестя кожне, кожен ріг пристрітом зустрічають...
Ножиці Господні тут відтинають перелюбству поли
та вирізають валентинки
у Пироговому,
в стодолі
Полісся з півночі, а з півдня Степ напругу створюють і стогне Місто
Перлини котяться – розірвано намисто...
І мавки бруком відбивають степ, і перелесник підвиває кволо...
І котиться життя із кола в коло...
То Місяць-небіясник, то Зоря_його_коханка
комусь там підморгнуть і чиниться огранка
небаченої на Землі
любові...