Як кокони метеликів пусті порожні ми. Немає в нас любові. Та і кохання катма. Як ті пороги кам’яні на дні, десь глибоко сховались почуття . Замулені. Задавнена хвороба оце життя без милих дум, без клопотів приємних, без мрій і сподівань…
Цей сплін, це міжсезоння, ці сни зубні та хижі погляди у спину. Це безупинне мерехтіння днів, облич та осоружних книг, які вже не спасають…
Скажи «це просто авітаміноз, я тут, я поряд» і я піду варити шоколад і готувать глінтвейн. Ти знаєш як алхіміки уміють робити з рідини нектар небесний і з мінералів камінь філософський. Скажи «це просто біполярний розлад, ти вкотре знов перегорів» і я піду гуляти в гай, на луки, у вільшину.
Скажи хоч щось! Не позбавляй любові…